Тарасе, Тарасе!
Нащо ти покинув,
В степу, як билину,
Чому ти покинув
Свою Україну.
Так рано пішов ти
В засніжені далі.
Як би ти сказав,
В сльозах і печалі,
Де долю шукати...
Як би ти знав,
Як плакала мати,
Коли син в Сибірі
Повинен вмирати.
І внук твій загинув
В тридцять третьому році,
Бо хліба не було -
Сльоза тільки в оці...
А "слуги народу"
Знову нам служать.
Нещасному люду,
З хліба на воду,
А самі від жиру
Очі ледь мружать.
Тепер вони кажуть -
Вклонися народе,
Великому сину,
Щоб легше зняти
З нього свитину...
Тарасе, Тарасе!
Нащо в страстну днину,
Ти взяв і покинув
Свою Україну.
Стоїть, як билина
Вона серед поля,
Нещасна і бідна
Твоя Україна...
10.03.2001 р.
Чудовий вірш!
Не покинув я країну,
А живу з тобою.
Люблю батьківщину,
Стою під вербою.
Теплий вітер віє,
Гне додолу калину.
Ти моє слово сієш,
Обіймаєш сиротину.
Розвіються сірі хмари,
І держава зміцніє,
Щезнуть всі примари,
А народ змужніє...