Посеред сцени стоїть великий стіл. На столі лежать товсті книги (деякі з них відкриті), купа паперу, чорнильниця. За столом сидить Георг. Він тримає у руці перо та щось занотовує у аркуші паперу.
Г.: (продовжуючи писати, не підводячи голови) І от повернувшись до свого маєтку, цілий та не ушкоджений, якщо не враховувати мій душевний та психічний стан, я вирішив занотувати все що зі мною відбулось. Результат моєї праці зараз лежить перед тобою, мій читачу... мій читачу. (підводить голову і замислено чухає підборіддя) Цікаво, а яким буде мій читач? Якій авантюрній особі поталанить отримати цей рукопис, і можливо, скористатись ним? Але це вже мене не має обходити, бо вік мій підбігає до кінця. Я відчуваю це кожною клітиною свого змученого тіла. Цей рукопис випив з мене останні краплі життєвого соку. Але я повинен, повинен був викласти всі свої пригоди на папері.
(він перебирає декілька аркушів на столі, бере один до рук, і починає читати)
Г.: Господи, невже це я написав. Невже мій старий мозок здатен відтворювати на папері такі химери? (він підводиться з-за столу не відводячи погляду від аркушу) Мене ж визнають божевільним! Ви тільки послухайте: *Він дивився на мене своїми козячими очима і я не міг відірвати від нього погляд. Його кігтясті пальці потяглись до моєї шиї і за мить я відчув холод його рук*. Але все це зі мною сталось насправді. Це не могло бути вибриком моєї уяви. Це все, все було зі мною! Кожне слово мого рукопису чистісінька правда. Кожне!!! Стривайте, а якщо цей рукопис потрапить до рук служителям церкви? Мене ж об’являть відьмаком, і тоді мені лише одна дорога, на вогнище. Вогнище, що очистить мою грішну душу. Але мені і так залишилось не довго гуляти на цій землі. Зовсім не довго. Я це відчуваю. (він сідає за стіл і бере до рук перо. З півхвилини він мовчки щось занотовує. Але тишу обриває стук у двері)
Г.: Хто б це міг бути у цей пізній час? (він підводиться з-за столу та підходить до лівого кутку сцени)
Г.: Хто там?
(з правого кутка сцени виходить Азаель. На ньому чорний піджак, а в руках він тримає трость)
А.: Вітаю пане. Вибачаюсь за пізній візит, але мене привела до Вас невідкладна справа.
(Георг здригаючись повертає голову)
Г.: Хто ви? Як Ви потрапили до мого помешкання, адже двері замкнені.
А.: дозвольте відрекомендуватися – мене звуть Азаель. (Азаель робить глибокий уклін). А щодо способу, за допомогою якого я до вас потрапив, так це старий як світ фокус. В тих краях, звідки я родом, кожен таке вміє.
Г.: Дозвольте запитати, в яких це таких краях люди входять до квартир крізь зачинені двері?
А.: Це зовсім не важливо. А тим паче не важливо стосовно справи, через яку я і завітав до Вас.
Г.: І що ж Вам від мене потрібно?
А.: Ваш рукопис.
Г.: Мій рукопис? Але ж. Постійте, який рукопис?
А.: Не треба придурюватись, що Ви не знаєте про що я кажу. Той рукопис який ви пишете з того самого дня, як повернулись з замку Рокстон. Той рукопис, який не дає Вам спокою от вже стільки тижнів. Той рукопис, що зараз лежить на Вашому столі.
Г.: Ви шпигуєте за мною?
А.: Ні в якому разі. Шпигунство це не Наш метод.
Г.: Ваш? Отже ви не єдиний кому відомо про мою працю?
А.: Не хвилюйтесь. Про Ваш рукопис відомо лише деякій кількості людей. Одним з них являюсь я. Але годі розводити теревені. Скільки Ви хочете за цю купу паперу?
Г.: Стривайте. Рукопис не продається.
А.: Продається все. Чи майже все. В крайньому разі продається все матеріальне, а отже і Ваш рукопис можливо продати та купити.
Г.: Але все одно, він не продається.
А.: Послухайте, рано чи пізно він потрапить у чужі руки, але ви на той час вже давно годуватимете хробаків, і зиску Вам з цього не буде. Я ж пропоную Вам живі гроші, прямо зараз, не сходячи з цього місця.
Г.: Дякую не треба. А тепер, будьте так ласкаві, покиньте мою квартиру. І бажано через двері.
А.: Як завгодно, пане. Але ми ще зустрінемось, і не думайте, що Вам доведеться уникнути цієї зустрічі.
(Азаель виходить зі сцени)
Г.: Що за чортівня? Звідки цьому химерному гостю відомо про мій рукопис? А якщо це був шпигун церкви? Тоді за деякий час я почую важкі кроки по сходах, побачу як виламують мої двері, а тоді... О горе мені, навіть не хочу думати що далі трапиться. Ні треба негайно, Негайно знищити цей рукопис. Вогонь, вогонь врятує мене від вогню. (Георг починає збирати листи паперу з сталу і йде вглиб сцени де присідає навколішки спиною до глядачів) Гори! Гори бісове творіння. Тебе більше ніхто не побачить.
(Повільною ходою на сцені з’являється Хеланна)
Х.: Пане Георг, не поспішайте псувати цей безцінний скарб. Заждіть хвилинку.
Г.: (повертаючи до неї голову) Хто ви? Чому завітали до мене в цю ніч?
Х.: Не треба питань. Я тут щоб заспокоїти Вас. Я знаю, до вас нещодавно заходив Азаель. Мені не цікава мета його візиту, але я знаю, що будинок, який він відвідує, через деякий час полонить якась страшна біда.
Г.: Біда? Яка біда може трапитись зі мною, коли для мене і так все закінчено.
Х.: Навіщо так казати? У Вас все ще по переду. Головне заспокоїтись, відпочити та подивитись на навколишній світ іншими очима.
(Георг підводиться та підходить до Хеланни)
Г.: Ви так вважаєте?
Х.: Звичайно. Не варто звертати уваги на складнощі життя, і вони зникнуть самі по собі. От бачиш, тобі вже легше. Я бачу це по твоїх стомлених очах. Відпочинь.
Г.: (роблячи кілька кроків назад і опираючись спиною до столу) Так. Відпочити. Я такий стомлений, такий виснажений. Цей проклятий рукопис випив з мене останні краплі сили. Я дуже довго над ним працював. А тепер ще цей, (тре пальцями чоло) як його? Азраель?
Х.: Азаель.
Г.: Так, так, Азаель. Його несподіваний візит був останньою краплею, і я зірвався. Ледь не спалив свою працю. Це б була страшна помилка.
Х.: Це була б страшна дурість. (Хеланна підходить ближче до Георга) Але тепер все скінчилось. Ти вигнав Азаеля, і він більше не повернеться, рукопис зостався цілим, і це чудово, і я з тобою, і від тебе вже не піду.
Г.: Те що ти зі мною – найбільший скарб. Але я навіть не знаю твого імені.
Х.: Мене звуть Хеланна.
Г.: Яке дивне, і водночас чарівне ім’я. А звідки ти прийшла? Як дізналась, що потрібна мені?
Х.: Я відчула твій біль, і поспішила до тебе. Йди до мене. Обійми свою спасительку.
(Хеланна простягає руки до Георга, і той підходить до неї і обіймає її)
Г.: Богине. Я так довго чекав на тебе.
Х.: Не треба слів, мій хлопчику (лагідно пестить його волосся) Відпочинь.
Г.: Королево, я зроблю все, що ти побажаєш.
Х.: Обіцяєш?
Г.: Так. Обіцяю.
Х.: Тоді в мене буде лише одне прохання до тебе. Віддай мені свій рукопис.
(Георг рвучко виривається з її обіймів)
Г.: Що? Який же я дурень. Як раніше не здогадався? Геть з мого дому, проклята відьма. Думала затьмарити мій розум? Не вийде! (Георг залазить за комір сорочки, виймає хрестика на ланцюжку і направляє його на Хеланну) Зникни! Заклинаю зникни!
Х.: (сміючись) Забудь ці іграшки. Вони не дієві. Але я піду, якщо ти так просиш. Азаель був правий, ти повний дурень. (Хеланна обертаючись навколо себе покидає сцену).
(Георг сідає на сцену і підпирає голову руками)
Г.: Це якесь божевілля. Які сили я прогнівив? А це ще що за нявчання? (Георг підводиться) Сто років не зустрічав на цій вулиці котів, а тут на тобі, нявчить під вікном. Чи це плід моєї уяви? Ні, нявчання чутно наче кіт сидить в мене на колінах. Який нестерпний нявкіт. Замовкни, бісова тварино! (чується стук в двері) Е ні, тепер мене не надуриш. Годі з мене пригод. Не відкрию. Хто б там не був, все одно не відкрию.
(На сцені з’являється Князь)
К.: І навіть якщо це до Вас, шановний Георгу, завітав Сам Князь Темряви? (Георг намагається підвестись) Не варто, сидіть де сиділи. Сили ще Вам знадобляться. Минулої нашої зустрічі ви були більш налякані моєю присутністю.
Г.: Бо минулого разу Ви з’явились у своєму справжньому вигляді. А не як зараз.
К.: Ви мене розчаровуєте. Невже Ви вважаєте, що я маю справжній вигляд. Зло, рівно як і Добро аморфні поняття, а тому не мають своєї форми, а лише переходять з одної в іншу, в залежності від того, як складаються обставини. А обставини склались так, що Ви знаходитесь в не найліпшому стані. І зваживши всі події, в мене до Вас є пропозиція.
Г.: Вам потрібен мій рукопис? Забирайте. В мене нема сили захищати його. Робіть з ним що хочете.
К.: Ваш рукопис – фантастична праця, в якій нема й крихти вигадки, але він мені не потрібен. В мене до Вас зовсім інша справа.
Г.: Тоді яка?
К.: Я пропоную Вам приєднатись до моєї свити. Завжди бути поруч за мною, виконувати мої накази, а в винагороду за це, ви зможете мати всі скарби світу, найкрасивіші жінки будуть у Ваших ніг, кожне ваше бажання здійсниться.
Г.: Вам потрібна моя душа? Невже в вас так кепсько йдуть справи, що Ви особисто приходите за душами своїх жертв?
К.: Не говоріть дурниць. Яка душа? В мене цього товару ціле пекло. Мені потрібен добрий слуга та помічник. Ну що, ви погоджуєтесь?
Г.: А що буде, якщо я відмовлюсь?
К.: Подумайте самі. Гірше Вам вже не буде. Ви й так майже втратили розум. Зберіть всі здорові думки до купи, і подумайте над моєю пропозицією. Зважте на те, що я беру нового помічника лише раз на сім сторіч. Другого шансу не уде.
(Князь, зробивши уклін, уходить)
Г.: Все, тепер я все розумію. Я остаточно віддав богу розум. Звичайно. Я весь вечір просто от так сидів, сам, і ніхто до мене не приходив. (він підводиться) Так, вікно зачинене, двері теж. Все правильно. Це все була моя хвора уява. Уява і нічого більшого. Але наскільки все було реалістично. Наче й насправді. Ні, це маячня, я остаточно збожеволів. І вже не вилікуюсь, ніколи. Далі так бути не може, треба йти, швидше йти з цього примарного світу. Мені тут не місце. (Георг підходить до столу, і заглядає до шухляд) Чудово. Просто чудово. (він дістає невеличку скриньку і відкриває її) Стара добра отрута. Скільки років я чекав, поки використаю тебе, але ніколи не думав, що використаю на себе. (він бере келих, висипає в нього трохи отрути. Після цього бере пляшку вина, і заливає келих вином) Все. Останній ковток. Прощавай божевільний світ! (він випиває вино. На сцені гасне світло. Секунд через 15-25 світло вмикається. Посеред сцени лежить Георг. Біля нього присів Азаель. Трохи далі стоїть Князь. Біля столу – Хеланна)
А.: Ну от ми знову зустрілись, як я і обіцяв. Не розумію, навіщо було так мучитись? Невже важко було прийняти наші вимоги? Ми ж так мало просили. А результат? Який Ви отримали результат? Чуєте, пане Георг. Що ви отримали? Рукопис все одно перейшов до наших рук, а Ви залишились ні з чим, та і останнє, що мали, ваше життя, теж віддали нам.
Х.: (збираючи листи зі столу) Але погодьтесь, знаходячись в його стані, більшість вчинила так само. Ну що ж, рукопис у нас, Георг мертвий, наша місія завершена?
К.: Не знаю. Хоча, що нам залишається? Азаель, відчепись ти вже від нього, що ти там вовтузишся мов дитина?
А.: Пробачте Володарю. Не знаю, але він мені чимось дуже сподобався.
К.: Тобі? Давно такого від тебе не чув. Але нам час. Відчуваєте запах вогню?
Х.: Так Володарю, їм смердить кожна шпарина цієї кімнати.
К.: А раз смердить, то нам більше робити нічого. Вперед, мої вірні друзі. Нас чекає Вічність.
(світло гасне) ЗАВІСА
ID:
134048
Рубрика: Інше
дата надходження: 16.06.2009 16:39:02
© дата внесення змiн: 16.06.2009 16:39:02
автор: Satarialist
Вкажіть причину вашої скарги
|
