Спогади – слайди,
Миттєвості – кадри,
Спалахи щастя - як в небо листя…
Засвічена плівка – знак самовбивства,
Розбиті лінзи - смерть не навмисна…
Фото – як будні,
Життя – кіноплівка,
Якісні знимки – гордість для внуків…
Якщо ти бачиш – не факт що ти чуєш,
Відсутність альбому – ти просто існуєш …
Мені інколи здається, що ми живемо у фотостудії. І наші ролі міняються лише залежно від того хто фотографує, а хто позує, чи просто - не навмисно попадає в кадр. Є ще ті, хто хотів би попасти, а не виходить… от так і з’являється щастя – для когось це бути в рамці та пошані, для когось – потрапити на тло геніального знімку, для когось – найбільша радість у житті зробити вдалий кадр, але є ті люди, які виготовляють маленькі батарейки для фотоапаратів…
Нині я їхала в трамваї (люблю їхати ззаду і дивитись як тікає з-під коліс дорога) і намагалась розрізнити почуття на обличчях людей, що кермували автівками… але обличча були монотонні і заклопотані, всі на один лад.
Я закомпостувала квиточок і помітила, що він щасливий. І тут я зрозуміла – як мало треба для щастя – і я посміхнулась тим похмурим водіям. Все так просто – я зробила той бажаний кадр, а вони так і продовжили кудись поспішати. Мені ж залишилась сонячна мить і щасливий квиток. І гарна фотка. Класно, що в мене є альбом. Ну і те, що я роблю їх для своїх друзів. І що весь оточуючий світ – простір для фото. Напевне це і є щастя, коли ти комусь потрібен))) навіть тоді, коли просто підловлюєш потрібні моменти які комусь принесуть задоволенням.
А фотка – простір, її завше можна відкадрувати, підігнати по розміру та відкоректувати в «фотошопі» . Просто треба її спочатку зробити трішки більшою)))
…
