Знову...
Знову думки нездоланної самотнотності,
знову рве на шматки,
розпинає на кривавому хресті.
Хрест висить догори низом,
так, що кров безжально давить в голову.
Капають сльози українським намистом,
покидають сили на радість ворогові.
Вона стоїть і скрегоче над стражданнями,
піт на сонці річками ллється,
проводжає жахливим реготом
у дорогу дальнюю, щиро сміється.
САМ, Один, ВідсуТНІСТЬ будь-кого поряд
в скрутну чи радісну годину.
перебуває в стані такому багато років,
підвішений за ноги й по нині.
