Примарлива злива змиває вогні
Твоїх незабутніх яскравих очей.
Туманом вкриваються осені дні,
А погляд вбирає всю сірість ночей.
Темніють долоні… Прожерливий пил
З’їдає останні краплини тепла.
Пір’їнки зриваються з немічних крил –
А їх поглинає відразу пітьма.
Ну де ж ти, прекрасне створіння небес?
Прошу, не зникай, дай хвилинку мені…
Та маревом чорним вмить з’явиться пес.
Пекельного холоду темні вогні…
Якщо ізпаскудити янголу нерви –
Стає дуже схожим на бісове стерво.
(2009)