Якесь дивне передчуття
Сонячного, березневого ранку.
Холоднее, страшне це смуття
Зчудило з мене понуру бранку.
Вся кров вдарила до обличчя;
Гіркі, недільні, роздразнюючі дзвони
Заридали в лабіринтах вуличчя,
З’їдаючи душу, били по ній вони.
Серце , часом болюче,
З грудей довгим, тривким зітханням,
В думах страшних , неспокійнюче,
В роздертій тиші з шептанням.
І побліднілі губи в надії-муки.
Мовчки, з дивними очима,
В реп’яхах, колючках її гірка розпука
Мені вічі мрякою затопила.
Бо ж глянула в вікно-швидка допомога.
Бабусина старість її добиває;
Не забирай! Іди, молю, ТИ, від порога.
Не витримує моя душа й серце крає.
Холодом терпкий вітер вже звіяв
В кімнаті з темрявою,
Перед іконами впав,
Сполохавши тишу, появою.
З розгону впала на подушку,
А він з-під чола позираючи,
Вже поруч зі мною у ліжку. На вушко
Теж плаче, страждаючи.
Лікарю душ і тіл, Джерело життя,
Христе Ісусе, Господи і наш Спасителю!
Поглянь милосердним оком на доньку твою, твоє дитя,
Що в недузі, прихились до благань, які я сльозами стелю.
Престолом милосердя доторкнись до немічного тіла,
Поверни здоров’я її,
Вгаси вогонь, щоб не згоріла,
Не губи недужої бабусі моєї,
Піднеси з постелі немочі,
Продовж життя дні,
Всели, будь ласка, надію в очі
І не забирай нині!!!!
Амінь.
ID:
122570
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 22.03.2009 01:47:24
© дата внесення змiн: 22.03.2009 01:47:24
автор: Ромашка27
Вкажіть причину вашої скарги
|