|
Була весна. І листя шелестіло.
Було ледь чути спів птахів в гаю.
І люди знов навчалися радіти,
Хоча в душі лиш іскорки жалю.
О, Боже милий, що то за зла сила,
Яка життя мільйонів забрала.
Яка чумою націю косила,
І одиниці лиш уберегла.
В роки далекі й незабутні,
Прийшла війна в Тараса рідний край.
Змінила світ, забрала в тих майбутнє,
Хто захищав домівку, рідний гай.
І мільйони полягли в окопах,
І мільйони зникли взагалі.
Загубились інші на дорогах,
Світових дорогах, на чужій ріллі.
****************************
Маленька дівчинка Даринка,
А на руках молодший брат,
І десь згубилась рідна ненька,
А батько вже давно солдат.
Іде дівча шукати матір милу,
Маля рида без молока.
Була подібна дівча диву,
Та все тремтить її рука.
Тоді сказали добрі люди,
Що німець матір задушив.
Просили всі її забути,
Щоб звір й її не загубив.
Дівча мале. Що їй робити?
І плаче серце та душа.
І плаче брат, що хоче пити,
Немає в них ані гроша.
Куди піти?.. Куди податись?..
Лишились дітоньки одні.
Чи то сміливості набратись,
Втопити німця у багні?
Даринка брату посміхнулась,
Над ним нагнулася умить.
Поцілувала, роздягнула
Й почала маля топить.
Дитя вищить, дитя все б’ється,
І серце плаче від жалю,
Душа болить, дівча сміється,
Вбива кровиночку свою.
Та добре те, що недалечко
Ішла вкраїнка молода.
І відгукнулося сердечко,
Не підвели її літа.
Вмить підлетіла до Дарини,
Спинила дівчину дурну.
Забрала тут вона дитину,
Залишила дівча одну.
- Чи ти дурна? Чи ти скажена?
Немає святості в тобі.
Яка ж душа у тебе темна,
Гидка й ненависна мені.
Ти біжи, тікай щодалі.
За дитям сама я подивлюсь.
Не знатимеш ні радощів, печалі,
Та я за тебе не боюсь.
І понесла та молодиця
Додому сина на руках.
Лишилось дівчині дивиться,
А кров все била у висках.
І зрозуміла тут Даринка,
Що в горі у своїм
Ледь не вбила ту кровинку,
І свою надію, віру в нім.
Плаче дівчина невпинно,
Проклина страшну війну…
В чому винна ця дитина?
Чому несе таку вину?
В пориві страшнім божевілля
Ледь не убила те дитя,
Що захищать його повинна,
Ціною власного життя.
І побігла без упину.
Кров пульсує у висках.
- Ледь не вбила я дитину!
І в душі вселився страх.
- Я помщусь за батька, маму!
Знищу фюрера-бійця!
Зачиню для них я браму
До вкраїнського вінця!
Кулі б’ють, гармати виють,
Навкруги клекоче грім.
А позаду зорі ниють
Плаче милий, рідний дім.
Знає дівчина безстрашна,
Що попереду – біда,
Стоїть висока німця башня,
Мов наречена молода.
А на башні все сторожа,
Що чатує на солдата.
У малої дума гожа:
Як помститися за брата.
З відчаю до будови підбігла,
Не чула крику вбивць.
Не чула, як кров побігла,
Як падала скошено ниць.
Автоматна черга спинила
Муки душевні Дарини.
Прийшла жахлива хвилина,
Що переросла у години.
Болить у грудях, у скронях,
І погляд її у тумані.
Дитяча забавка в долонях,
В очах – ніжний погляд мами.
Скосили дитинство крилате,
Згубили дитячу віру,
Убили невинну солдати,
Засіяли кров’ю ниву.
Даринка всміхнулась востаннє,
До неба зняла свої очі.
Одне лиш лишилось прохання
До світу й весняної ночі:
Хай братик живе і за неї,
Хай щастя знайде невідоме.
Хай завжди згадує неню,
І сниться обличчя знайоме.
А люди чужі йому стануть
За батька і матір віднині.
Малого нехай доглянуть
В міцній молодій родині.
З думками такими про брата
Покинула світ цей Даринка.
Ввижалася їй рідна хата,
Що тихо стоїть в самотині.
Родина туди їх не верне,
Лиш зійде там мамина рожа.
Скажи, прокричи ти їй земле,
Від смерті що допоможе?!
Востаннє дихнула дитина,
І очі закрила навіки.
Маленьке майбутнє країни…
Спливли її роки, мов ріки.
**********************
Жорстокі роки незабутні…
Вже виросли внуки у брата.
Віддала сестричка майбутнє,
Віддали майбутнє солдати.
Щоб нива у нас колосилась,
Щоб щастя цвіло на Русі,
Померла мати за сина,
Вмирали усі за усіх.
Стала країна на варті
Тої страшної весни.
Ішли зі смертю по карті
Війна та німецькі чини.
І мільйони даринок,
Мільйони батьків, матерів,
Стали на захист родини,
На захист майбутніх синів.
Голову низько ми схилимо,
Низько поклонимось вам,
Знаємо, думаєм, віримо –
Ви посміхаєтесь нам.
В душах у наших живете,
Подвиг ваш не згасав,
Ви покорилися смерті
Аби наш край процвітав.
Будем війну проклинати,
Поки живе весь наш край.
Будемо вас прославляти.
Подвиг людський, не вмирай!
ID:
119597
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 05.03.2009 19:27:51
© дата внесення змiн: 05.03.2009 19:27:51
автор: Ніка Мельник
Вкажіть причину вашої скарги
|
