Це трапилось десь рано на весні,
відкрились очі, сонце прокидалось.
Мені з’явився наче уві сні,
а може поруч був, лиш так здавалось.
Руками обіймала я повітря,
я намагалась обіймати сон.
Було так тепло, та піднявся вітер
і все закінчилося... знов.
Отак повторювалося досить часто.
Дитячі мрії знов переросли.
І це колись здавалося прекрасним,
та ті уяви знов кудись втекли.
Прокинулась і бігла, що є сили,
босоніж по воді, що була снігом.
Долоні сонця мої ноги мили,
а хмари заспокоювали сміхом.
Тікала я від сну, чи знов за ним
не знаю! Знаю тільки,
що сон мені давно не був чужим,
не був одним із снів для збірки.
Він був єдиним, був лише моїм.
Чи знав він, що таким вважався?
Йому, як мрії, я завдячую усім,
бо він завжди зі мною залишався.