Портрети. Їх сотні.
Великі є люди на них.
Боролись, творили і слід залишили,
У рамі лиш образ застиг.
Князі, царедворці і меценати,
Що були у вирі життя.
Століття минули, а їх не забули,
Вони не пішли в небуття.
Для мене ніхто, взагалі не цікаві,
Однаковий вигляд у них.
Полотна ввібрали багатство і славу,
А очі... Вони не живі.
Та в залі однім, серед тих можновладців
Картина звичайна висить.
Дівча, їй мабуть лише років шістнадцять,
Красою затьмарила всіх.
На ній ні прикрас, ні ошатної сукні
В звичайному платті сидить.
Лиш погляд у неї на думку багатий,
А очі... Вони не скляні.
В них сила і пристрасть, жага до змагання
І прагнення вільною бути.
Але то княжна, її доля звичайна –
Багатому пану служити.
Лишити рідню, слову батька скоритись,
Залишити мрії дівочі.
Чи може за власне, за щастя боротись
Й покинути їх серед ночі.
Тікати туди, де коханий чекає,
Де коні нечутно регочуть.
До нього підбігти, його обійняти
Поглянути в карії очі.
Побачити в них віддзеркалення себе,
Відбиток своєї подоби.
Відчути, що він через тебе утратив
І розум, і душу, і волю.
А потім із вітром у полі змагатись,
Лиш бачити місяць і зорі.
Та знати, що лицар, якого обрала,
Тебе не покине ніколи.
Але то княжна, її доля звичайна –
Багатому мужу служити.
Лишити рідню, слову батька скоритись,
І потім страждати щоночі.
26.01.2009.
Оценка поэта: 5 До нього підбігти, його обійняти
Поглянути в карії очі.
Побачити в них віддзеркалення себе,
Відбиток своєї подоби.
Відчути, що він через тебе утратив
І розум, і душу, і волю.-желание каждой женщины...
Evelina Elsane відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
)
дуже гарний вірш
І Вам також! 
