Вечірнє небо хмарами плелось
і кидало під ноги хвилі-тіні,
що маревом спливали, швидкоплинні,
нашіптуючи: «Все уже збулось...»
За ними вслід невизначеність мрій
котилася думками до...
Не знаю...
Хотілося торкнутись небокраю,
побачити щасливий день новий...
І раптом, розірвавши сіті хмар,
живе проміння вбрало світ у сонце.
І зойкнули думки: «О ні! Не сон це!
Це звістка, що минеться час примар».
І мрії піднялись в безмежну вись
до Храму всеосяжної Любові,
де кожному дари уже готові
за справи, у яких ми відбулись.
Вечірнє небо променем-крилом
старанно розгортало хвилі-тіні,
нагадуючи: «Миті всі безцінні,
як поруч ті, хто ділиться теплом».
Ілюстрація до вірша - Олег Шупляк
