Проб'ється світло, сповнене тепла,
Розтопить кригу смутку і печалі.
Куди б стежина долі не вела,
Я спокій у селі своїм шукаю.
Розвію там імлу, що обплела
Думки мої, і покрокую далі.
У тиші віднайду антитіла,
Що захистять мене від злих навалів.
Нап'юся сили з рідних я криниць,
Пройдусь стежками батьківського краю.
Щоб страх прогнати зі своїх зіниць,
В блаженну тишу радісно вертаюсь.
Там сонце доторкнеться білих лиць
І розжене думок зажурних зграю.
