Присвячується братові,
грою на гітарі якого
я завжди захоплювалася.
З любов’ю. Альбіна
Забута гітара у парку на мокрому листі,
Прикрита сорочкою з запахом теплого диму.
Гітара, залишена в сонному, темному місті
Ще може приносити радість, бажання і стимул.
Вона не бездарна, у неї треновані струни,
Вона романтична, обожнює ніжні сонати.
У неї бездонні, розбавлені тишею думи,
Але лише дехто на ній так зуміє зіграти.
Вона приховала від інших десятки мелодій,
М’яких, неповторних, глибоких, чаруючих звуків.
Вона розказала б ще тисячу дивних історій,
Якби доторкнулись до неї твої теплі руки.
Вона відчуває, як ти біля неї проходиш,
На мить завмирає, присипана ковдрою снігу,
Але ти не бачиш, ти навіть очей не підводиш,
Її оминаєш, залишивши в погляді кригу.
Вона неприступна для доторків рук невідомих;
Гітара, залишена в парку на темній алеї,
Довіку чекатиме кроків, до болю знайомих.
Чи зможеш ти ще раз пройти так байдуже повз неї?
