Спадають ниць високі з неба зорі,
Їх замітає листям пізній листопад.
Холодні води плещуться прозорі,
Знайшов в імлі притулок й зорепад.
На Сході бродять металеві хмари,
Немов сліпці, що без поводира́.
Зруйновані будинки й примари,
Й дитячі душі, як застава, в лихвара...
Незванна віхола зривалась з неба снігом,
Поміж свинцевих крапель чорного дощу.
Спливає осінь норовливим бі́гом,
І Він пішов. Крізь крик: "Невідпущу"...
Стискає біль уламки серця в грудях,
Молитви линуть в прірву. Порожнеча.
Шукаєш погляд в перехожих людях,
Й тулиться до ніг, й мовчить малеча.
Сьогодні знов приходив стомленим й привітним,
Крилатим силуетом із мечем,
Що держить фронт між темрявою й світлом,
Ще й досі чую подих за плечем.
З очей котились, й танули в імлі
Дівочі сльози, гіркі і прозорі...
Щоб стало більше світла на Землі,
Спадають ниць високі з неба зорі...
05.11.2024
