Спада́́ють ниць високі з неба зорі.

Спадають  ниць  високі  з  неба  зорі,
Їх  замітає  листям  пізній  листопад.
Холодні  води  плещуться  прозорі,
Знайшов  в  імлі  притулок  й  зорепад.

На  Сході  бродять  металеві  хмари,
Немов  сліпці,  що  без  поводира́.
Зруйновані  будинки  й  примари,
Й  дитячі  душі,  як  застава,  в  лихвара...
Незванна  віхола  зривалась  з  неба  снігом,
Поміж  свинцевих  крапель  чорного  дощу.
Спливає  осінь  норовливим  бі́гом,
І  Він  пішов.  Крізь  крик:  "Невідпущу"...

Стискає  біль  уламки  серця  в  грудях,  
Молитви  линуть  в  прірву.  Порожнеча.
Шукаєш  погляд  в  перехожих  людях,
Й  тулиться  до  ніг,  й  мовчить  малеча.
Сьогодні  знов  приходив  стомленим  й  привітним,
Крилатим  силуетом  із  мечем,
Що  держить  фронт  між  темрявою  й  світлом,
Ще  й  досі  чую  подих  за  плечем.

З  очей  котились,  й  танули  в  імлі
Дівочі  сльози,  гіркі  і  прозорі...
Щоб  стало  більше  світла  на  Землі,
Спадають  ниць  високі  з  неба  зорі...

05.11.2024

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1025881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2024
автор: Ales