Запис 2
Почалися дзвінки. Посипалися смски. -Як ви там? Ви це чуєте? Бачите? Цілі? Будинок не зруйнований?
- В порядку. Чуємо. Бачимо. Живі. Стоїть на місці.
Сон безслідно розчинився в потоці дзвінків і новин.
Почалася війна. Війна 21 сторіччя. Довготривала, затяжна, яку намагалися подати як таку, що ось за тиждень-два, потім місяць - два, а там, де місяць-два, і років через 2-3, точно закінчиться.
Заспокійливе від Арестовича тоді багатьох заколисувало. Але минав тиждень, за ним другий, третій. Рахунок пішов на місяці і врешті на роки.
Минав хміль від заколисуючих ефірів, як зник врешті й сам Арестович. На зміну поступово верталася до більшості тверезість мислення. Що ж, треба менше дивитися телевізор і виступи всяких там експертів та самому вдаватися до аналізу ситуації. Об'єктивніше виходитиме. Але все це потім. Ішли тільки перші дні вторгнення, і маховик війни поступово набирав обертів.
Містом ганяв танк. Проскочив, гад. Але був він наче дичина, на яку відкрили полювання.
Не вгавали друзі, кликали ближче до себе. У повідомленнях відчувалася відверта паніка. Підтримував, як міг, словесно. Хотілося задавити цю паніку в зародку. Щодо приїзду, не обнадіяв: -Дорога до вас закрита, у передмісті точаться бої, транспорт за місто не ходить. Лишаюся на місці.
-Ой що буде! Ой, наступають! Танки!
Аж зануртувало щось всередині мене від тієї паніки. Захотілося відповісти якомога різко й ствердно.
-Дивись новини! Палять ті танки! Громлять Таманську дивізію!
-Таманську дивізію? Хто?
- Те не Дід же Піхто! Наші!
Заспокійливе мовчання на деякий час. В ефір проривється тітка дружини.
-У нас усе трясеться! Будинок ходором ходить! Проїхали танки!
- Хапайте, що можете, та їдьте до нас!
За одно підбираємо й тещу докупи. І як у тій казці про рукавичку тепер.
(далі буде)
Не мені судити Арестовича сьогодні, але тоді він роль заколисувача і психолога відіграв величезну. Ми з дня на день тоді очікували наступ рашистів з Білорусії. Долітало і до нас...
Ніхто й не заперечує, що це було зроблено професійно, але, думаю, що на певному етапі йому стало незручно продовжувати в такому дусі, бо він як прогнозист, попопереджувач, передрікач, віщун, пророк, бо трішки так себе він поцизіонував, думаю, усвідомлював, що це одним-двома тижнями все не закінчиться. Психолог він чудовий. Когось заговорив, когось утримав. Що не кажи й мені хотілося вірити, що це все швидко минеться:hi
Ми в 6 ранку були вже далеко за містом. Чоловік хвилювався, що треба йти на роботу. Співробітниці прийшли. Попили кави, погралися в комп'ютерні ігри і ближче до обіду їм дозволили піти додому.
Близько 9 подзвонила подруга. Її подруга з ХТЗ вийшла з будинку, коли в сусідній під'їзд прилетіла ракета. Вона вціліла, загинула жінка біля сусіднього під'їзду. Сестра подруги пішла за хлібом. Коли побачила на вулиці рашистів з автоматами метрах в двухста від себе, відкрилися двері під'їзду поряд, звідти замахала руками жіночка: "Сюди! Ховайтеся сюди!" Сховалася.
В новинах нічого про війну. Потім з Харкова - біля Лісопарку підбили рашистський танк. Така радість пройняла, коли стало зрозуміло, що Харків буде чинити опір. Дуже багато навкруги було вати. Здавалося, що побіжать зустрічати окупантів хлібом-сіллю. Не побігли!
Дякую за спогад. Пишіть, щоб не написали за нас.
Оце правильно. Щоб не написали за нас У нас у перші дні на дитячий садочок упало. Люди теж гинули. Одного загиблого (посікло осколками дома у власному ліжку) трохи навіть знав. Принаймні в обличчя. Приходив в гості до одного з сусідів по гуртожитку, в якому я колись жив. За танком ганялися ледве не по всьому місту, щоб поцілити. Вистояли. Не побігли. І це добре Ну, і це не просто спогад, а ще художній прозовий твір
Оце правильно. Щоб не написали за нас 
У нас у перші дні на дитячий садочок упало. Люди теж гинули. Одного загиблого (посікло осколками дома у власному ліжку) трохи навіть знав. Принаймні в обличчя. Приходив в гості до одного з сусідів по гуртожитку, в якому я колись жив. За танком ганялися ледве не по всьому місту, щоб поцілити. Вистояли. Не побігли. І це добре 
