Як зранений птах,
Ти, моя Україна!
Душа у вогні
І серце - в крові
Не сплять у степу
Козаки в домовинах
Мов вирватись прагнуть
З вогкої землі
Вже сонце червоне
Ту хату збудило
Де дівчина мила
Козака ждала
Ровіяло вітром
І шибки розбило
Барвінком та хата,
Стара, розцвіла
І стукають ставні -
Немов лине дзвоном
До серця гетьманів
Що колись були
За що ж розтинали й
Тепер розпинають
Козацькі тіла
Під змову , імли?
За що ті ікони
Брехнею сповиті,
Золочені кров'ю
Соколів - дітей?
І знову при владі -
Усюд - кнурі ситі
І серце матусі
Знов рвуть із грудей
Скажи мені правду,
Великий гетьмане
Чому мої руки
Немов у крові?
Чому так болять мені
Мамині рани
І вівці безвольні,
Дурні і німі?
Чому булава та тяжка і кривава
І сонце давно вже спалило крило
Та ще наша Воля, Весна не зів'яла!
Бо кінь вороний заклика за село
Злечу я на нього
Гривастого друга
І виїду в степ, де козацькі краї
Щоб здалеку дівчина,
З білої хати,
Старенької хати,
Всміхнулась мені
Ан. Бук- Стефко
