Как спички,
зажигаемся друг от друга в темноте,
опыляем друг друга огнём.
Передаём огонь осторожно, как олимпийские
атлеты, чей забег настолько долог,
что все операторы и репортеры уснули,
а на стадионе разошлись живые.
Остались только души.
Остались те, что погасли для глаз
смертных.
И что будет в конце? - спрашиваешь.
Будет чаша огня, овации, развевающиеся знамена?
Проедет оркестр под триумфальной аркой?
Будет песок у моря, – говорю, –
где ветер хлопает зонтиками детства.
И море раскроет свои блокнотики, полные кривулек,
позволит нам листать себя, удивляться,
узнавать.
14.09.2024
(Перевод с украинского)
**
Як сірники,
запалюємось одне від одного в темряві,
запилюємо одне одного вогнем.
Передаємо вогонь обережно, як олімпійські
атлети, чий забіг такий довгий,
що всі оператори й репортери поснули,
а на стадіоні розійшлися живі.
Лишилися тільки душі.
Лишилися ті, що погасли для очей
смертних.
І що буде наприкінці? – питаєш.
Буде чаша вогню, овації, майоріння знамен?
Проїде оркестр під тріумфальною аркою?
Буде пісок біля моря, – кажу, –
де вітер лопотить у парасольках дитинства.
І море розкриє свої блокнотики, повні кривульок,
і дозволить нам гортати себе, дивуватися,
впізнавати.
14.09.2024