На долонях вересня щастячко лежало...
Квіти радості й тепла щедро розкидало...
Та не всім було дано квіти ті збирати,
Декому усе життя довелось чекати...
Хмарки осені любов тихенько гойдали,
Зігрівати квіти ті вони заважали...
Раптом вітерець подув, пішов дощ краплистий,
І накрило квіти всі простирадло з листя.
Тут прокинулась любов - освіжили краплі:
"Не дозволю я біді взяти в руки граблі !
Я на допомогу нам викличу тумани,
Заведуть вони біду в пастку і в оману!
Потім викличу сніги, відведу морози,
І розквітнуть навесні щастя теплі рози!"
Переможе знов любов, а біда загине,
Бо енергія свята від кохання лине,
Бо кохання те завжди сенс життю давало,
Бо добро в усі віки зло перемагало!
Ребрик С. В.