́Яскраво палають троянди червоні
Ромашки дорогою гублять свої пелюстки.
Терпкий аромат чорнобривців вдаряє у скроні,
На чорнім асфальті барвисті рядки.
Тим цвітом устелений шлях, по якому
В останнюю путь вирушає звичайна людина...
Чийсь син, чоловік, брат чи батько, чи просто знайомий.
Ці квіти для нього...
А він...
Він загинув.
За мене, за землю, за правду, за волю.
За світ без катів, без брехні, без війни й підлих зрад.
За все що душі рідне й близьке до щему, до болю.
Де головує право, а не автомат.
Пташина так тужно бере кожну ноту,
Неначе каміння важке підійма на калину.
А він так хотів соловейка послухати... Потім...
Коли поверне́ться...
Але він загинув...
Я дітям розкажу, яка неймовірна була ця людина!
Онуків навчу так життя цінувати й любити.
Як він!.. Так щоб з раннього пуп'янка і до загину
Людиною бути й по совісті жити!
Художник Юрій Журавель
https://www.facebook.com/Zhuravelll?__cft__[0>=AZWG-vptQhdWHMKlSG0kzMneF1iagExUuQUURHpXEoUL825VxDWwKLzJjNc9pgPzTxQjS2uYe9lDpx13w5uqcbNFz39Hw6PHTXu3F4-KjFeeD2MruvuiujH41cpqBkYPKKzmwJN_0o-fYn9lOUgT_sFIgFkehMnuSeiKe8KeVx3doLVmShUelJmWlxWlvOr14KCmaTvoUFiOGp0n2mb1pccc&__tn__=-UC%2CP-R
