«Можете кидатися камінням у мої городи, пані,
але не своїм життям ви жили.
Не зі своїм світом, не зі своєю долею,
коханням, оточенням, людьми.
Світ аромату слів, світ краси образів і чарів фраз,
світ поезії душ – то було ваше…»
Невідомий прихильник
Зали́шилось мало… Усе – так непросто…
Я може б писала казки для дорослих…
Я може б дзвеніла для когось струною,
Раділа, як Мавка, коханню весною…
Серпневої ночі в зірковій завії
На гі́лках верби колисала б я мрії..
І падали б зорі легеньким серпанком
На плечі Твої, пропадаючи ранком…
Я б може… В минуле відхлинули весни…
Тримає мене золотим перевеслом
Обіймів чарунок… Торкає казково
Краса почуттів, чи відверта розмова…
…Як листя осіннє, усе відлітає,
Бо стежка життя – до зими повертає…
Чому прожила я не так, як хотіла?
Тремтлива душа – не в гармонії з тілом.
Обов’язки тягнуть до низу – обозом,
Довколишні – радять узятись за розум.
Мотаюсь, як білка, кручуся, як дзиґа,
Коханий, одначе, холодний, як крига.
Не хочу відносин – з сльозами на віях.
Тому і душа вслід за тілом – німіє…
Про щастя своє не плекаю надію,
Бо я вже живу так, як хочу… у мріях…
21.07.2024р.
