Вона промовляла... болем,
Аж надто її боліло.
Будила народ поснулий,
Щоб шори, нарешті, зняв.
Не скаже тепер ніколи,
Бо в землю зариють тіло.
До Суду страшного стулить
Смерть губи від "божезбав"...
І спатимуть ті спокійно,
Хто здавна привласнив владу,
Хто щиро бажав їй смерті,
Ненавидів, зневажав...
Забудуть вони снодійне,
Воно їм тепер "нє нада".
Не довго живуть уперті
Там, де люд не має прав.
Царство Небесне! 
