Я помираю від брехні,
Від нечесності людської.
Я помираю від кохання,
Бо це змагання чесності душі.
Мені якось навіть важко жити.
Соціум краде мене…
Забирає і кудись веде.
Здається лише вниз.
Куди зайду я з ним – не знаю.
Але я йду, бо зупинитись вже не в змозі.
Як же важко мені жити…
А чому? – Не знаю!
Розумію, щось змінити треба!
А що саме? – Знов не знаю!
Мені важко. Поступово помираю...
Але ж я ще молода!
Але чомусь я помираю?…
Я помираю від усього!
Я помираю від брехні,
Я помираю від кохання,
Від Утоми…
Дурної ілюзії паскудної «любви»!
