Відкритість душі, поцілунки інтимні,
Розмова про вічне під кавовий смак.
Вчорашнє прощання, у чому ми винні?
Обоє згубили божественний знак.
А може, так треба, любов цінувати
Навчилися швидко в імлі самоти.
Навіщо ж тоді ми будуємо грати?
Від світу живого все ладимо тин?
Межею наївшись, чекаємо дива,
А диво, напевно, звикає без нас…
Чому ж ми постійно, в полоні надриву,
Волаємо вкотре про вир викрутас?
Про пахощі кави, розмови інтимні,
Роздягнену душу під шепіт нічний.
Нам маряться знову цілунки субтильні
І щастя хвилинки між снів маячні.
19:32, 14.03.2021 рік.
Зображення: https://pixabay.com/
