– Подібний виклад роздумів про Ісуса залишає всередині мене більше блаженства і відчуття сенсу буття, ніж двадцять років вимушеного вислуховування історій Нового Завіту і молитов, звернених до всемогутнього, але дуже далекого Бога, який так і не з’являється. Від того ті роки здаються безнадійно втраченими, і складається таке враження, що Біблійні проповіді Ісуса можуть виявитися не тільки марними для тих, хто їх шукає, а навіть отрутою для більшості шукачів. Чи можливо це?
– Ніколи не слід плутати християнство та Христа. Христос зовсім відмінний від християнства, тому кожного разу, коли вам потрібно зрозуміти Христа, йдіть прямо і безпосередньо до нього – тільки ти і він, і більше нікого, – а не через Рим, чи Константинополь, чи ще невідомо скільки сект і новоназваних церков, – тому що через них ви ніколи і нізащо не зрозумієте Христа. Христос, чи Крішна, чи Будда не можуть бути організованими – вони настільки великі, що жодна організація не зможе правильно судити про них. Організовано може бути лише щось невелике, обмежене. Може бути організована політика, але не релігія; може бути організований фашизм, може бути організований комунізм, але не Христос, не Будда. Справжні їх розміри настільки великі, що в той момент, коли ви намагаєтеся втиснути їх у рамки хоч якоїсь певної структури, вони виявляються умертвленими.
Це те саме, якби ви спробували схопити все небо руками і затиснути його в кулаці. Відкритою рукою до неба можна доторкнутися, можна навіть мати шматочок неба на долоні, але як тільки ви стиснете руку в кулак – небо вислизне із ваших рук.
Все, що б ви не чули про Ісуса з чужих вуст – це не про реального Ісуса; це про Ісуса, якого вигадали християни, якого вони прикрасили для продажу на ринку. Християнський Ісус є товаром для продажу. Сам Христос є революцією. Завдяки йому ви будете трансформовані; він є хрещення вогнем. Всім зручно бути християнином таким, як всі ті, хто називає себе християнами... та РЕАЛЬНИМ християнином бути дуже незручно. Якщо ви РЕАЛЬНО йдете за Ісусом – вам не уникнути неприємностей.
Сам він скінчив своє життя на хресті – і ви не зможете закінчити своє на троні. Але якщо ви дотримуєтеся загальноприйнятого християнства – то ніяких неприємностей не буде. Це дуже зручний спосіб пристосувати Христа до себе, замість того, щоб самому пристосуватися до нього. Якщо ви пристосуєте себе до Христа – то станеться трансформація; якщо ви пристосуєте Христа до себе – нічого не станеться. Тоді Христос сам стане частиною прикраси вашої в'язниці, частиною ваших меблів, вашого автомобіля, вашого будинку, – максимум зручностей, але ви не будете пов'язані з ним. Ось чому вам здається, що ці двадцять років безнадійно втрачені.
Щодо отрути з Біблії – тут ви маєте рацію, якщо будете слухати проповіді з чужих вуст, – але не тому, що ці історії з Біблії нікчемні. Що стосується самих історій – то вони прекрасні. Поезія Нового Завіту, поезія Старого Завіту, – це щось не від світу цього. Є великі поети – Шекспір, Мільтон, Данте, – але ніхто не може перевершити Біблію. Її поезія надзвичайно проста, але вона має деяку якість, яку не може мати звичайна поезія. Вона вселяє благоговіння – і ця якість є релігійною.
Під час зустрічі з деякими речами чи істотами мислення зупиняється. Ваш розум не може впоратися із цим. Ви можете впоратися, наприклад, з красою Клеопатри, – лінії, пропорції, подібне до мармуру тіло, – це все естетика; ви можете впоратися навіть з Ейнштейном – хоч би яким це було незрозумілим, абстрактним, важким, ви можете впоратися з цим, – це наука. Потрібно лише трохи більше тренування розуму. Але коли ви проходите повз Ісуса або Будду – розум стає плоским, він стає бездіяльним. ДЕЩО є надто завеликим для розуму, непоясненним. Ви не можете думати ні про що, ви ніби в глибокому шоку, — і все ж таки цей шок є блаженством. Це – благоговіння.
Біблія сповнена благоговіння – якості, що призводить до повної зупинки вашого розуму, – але це те, чого ви повинні досягти безпосередньо, своїм власним єством. Місіонери та священнослужителі руйнують це благоговіння, бо починають інтерпретувати. Вони вкладають у це свій розум, а їхній розум пересічний у порівнянні з тим, ЩО вони переказують. Це схоже на те, ніби ви дивитеся в розбите дзеркало, повністю розбите дзеркало, але яке ще тримається купи, – і бачите повний Місяць. Спотворений. І починаєте розповідати, який ви бачите Місяць, який він справжній і так далі. Ось так це у священиків і відбувається.
Біблія є однією з найбільших подій у світі – вона автентичніша, ніж Бхагавадгіта, тому що Бхагавадгіта є вельми рафінованою. Люди, які створювали її, були дуже культурними та освіченими, і, звичайно ж, коли щось занадто облагороджується – воно стає безтілесним, неземним. Біблія ж міцно стоїть на землі.
Усі пророки Біблії є земними людьми. Навіть Ісус рухається по землі – він син теслі, неосвічений, нічого не знає про естетику, про поезію – теж нічого. Якщо в його словах живе поезія, то це тому, що він, зовсім не усвідомлюючи цього, є поетом. Його поезія природна, елементарна та невідшліфована.
Ісус має щось від селянина – мудрість без знань. Він не є людиною знань – жоден університет не побажав надати йому почесного вченого ступеня. Він не підійшов би Оксфорду чи Кембриджу – він виглядав би надто безглуздо в мантії та в їхньому клоунському ковпаку. Він виглядав би безглуздо, він не підійшов би їм. Він належить землі, селу, звичайним, простим людям.
Щодо цього – що таке мудрість і що таке знання – є цікаве арабське оповідання. Помер один чоловік. У нього було сімнадцять верблюдів і три сини, і він залишив заповіт, у якому говорилося, що половина верблюдів має дістатися першому синові, одна третина – другому синові, і одна дев'ята від усіх верблюдів – третьому, наймолодшому.
Сини були збентежені – що робити? Сімнадцять верблюдів: половина відходить до найстаршого сина – чи слід розрізати одного верблюда навпіл? І це теж не вирішить проблеми, бо потім треба виділити другому синові одну третину. І тоді не все буде вирішено – одна дев'ята має відійти третьому синові. Майже половина з усіх верблюдів мають бути убиті.
Звичайно, вони вирушили до людини, найвідомішої в місті – до Мулли – пандита, вченого, математика. Той довго думав, він дуже старався вирішити цю проблему, але він не зміг знайти рішення, тому що математика є математика. Він сказав: «Ніколи у своєму житті я не ділив верблюдів подібним чином, це виглядає дуже ідіотично, але якщо точно слідувати заповіту, якщо ви хочете виконати заповіт, – то верблюдів доведеться різати, вони мають бути розділені, якийсь навпіл, а якийсь на три чи більше частин».
Сини не були готові різати верблюдів. То що ж робити? Тоді хтось запропонував: «Краще піти до когось, хто більше знає про верблюдів, ніж про математику». Тому вони пішли до шейха міста, який був старий, неосвічений, але мав життєву мудрість. Вони розповіли йому про свою проблему.
Шейх розсміявся. Він сказав: «Не турбуйтеся – це просто». І він надав їм у тимчасове користування свого власного верблюда – тепер їх стало вісімнадцять, – а потім розділив верблюдів. Дев'ять верблюдів віддали першому синові – і він був задоволений, дуже задоволений. Шість верблюдів було віддано другому синові, це одна третина, – той також був дуже задоволений. А два верблюди були віддані третьому синові – це одна дев'ята, і той теж залишився задоволеним. Один верблюд залишився – то був позичений верблюд. Шейх забрав свого верблюда і сказав: «До побачення, можете йти».
Мудрість практична – знання не практичні. Знання абстрактні – мудрість є земною. Знання – це просто слова; мудрість – це життєвий досвід.
Біблія дуже проста. Але не судіть про неї з її простоти. У її простоті викладена мудрість віків. Вона дуже поетична – навряд чи ви знайдете щось більш поетичне, ніж Біблія. Хтось може просто насолоджуватись нею, хтось може повторювати слова Ісуса. Вони йдуть від серця, і вони входять у серце.
Але не шукайте допомоги у посередників. Ці посередники бездарні, вони все руйнують. Якщо переглянути всі відомі коментарі до Біблії – то не зустрінете жодного розумного коментаря. Вони все тільки руйнують. Ви не зустрінете жодного теологічного коментаря, в якому б хоч щось додавалося до Біблії, яке б робило її пишноту ще більш явною. Вони затуманюють її, вони роблять її тьмяною.
Але так і має бути. Тільки людина з якостями Ісуса може розкрити її істину, тільки людина з якостями Ісуса може збільшити її красу. Люди, які живуть у темній ущелині, і люди, які живуть на блискучих вершинах Гімалаїв, не можуть зрозуміти мову один одного. Коли людина з вершини говорить, а людина з ущелини інтерпретує, то все виходить не так, все спотворюється.
Так, ви маєте рацію – ваші двадцять років могли бути витрачені дарма. Але це кричуще нерозуміння, якщо ви думаєте, що Ісус не для вас. Ісус для всіх, у цьому немає питань. Але йдіть прямо – станьте медитативнішими, станьте більш молитовними, і йдіть прямо до Біблії, йдіть прямо до Ісуса. І забудьте все, що вам хтось говорив про Біблію, – самої Біблії достатньо.
Якщо ви хочете зрозуміти Упанішади, то безпосередньо зрозуміти їх буде важко, тому що вони дуже облагороджені. Люди, які говорять в Упанішадах, є великими філософами – вони потребують коментарів. Але Ісус простий, його істини прості. Він є звичайнісіньким сільським жителем – його слова не потребують жодних коментарів. Він є своїм власним світлом. І якщо ви самостійно не можете зрозуміти Ісуса – то кого тоді взагалі ви зможете зрозуміти самостійно? Відкиньте геть усі дурнуваті коментарі. Йдіть прямо. Ісус такий простий, що ви можете встановити з ним прямий контакт.
Наперед відповім на неминуче кольке запитання: я не коментую Ісуса – я просто реагую на нього. Бути коментатором – дуже брудна робота. Навіщо я маю коментувати Ісуса? Він простий, він цілковито простий. Він так само простий, як два плюс два – чотири. Так само, як вранці встає сонце, і всі знають, що настає ранок, – настільки він простий.
Я не коментую його – я реагую на нього. Я читаю його слова – і щось луною віддається в мені. Це не коментар. Моє серце б'ється разом із його серцем, щось паралельно відгукується в мені, – і я розповідаю вам про це.
Тож не сприймайте мої слова як коментар. Я не намагаюся пояснити вам Ісуса – в цьому немає потреби – ви маєте самі собі пояснити Ісуса. Я просто служу дзеркалом – просто відображую його. Я відкриваю перед вами СВОЄ серце, я розповідаю вам те, що трапляється в МЕНІ, коли я слухаю Ісуса.
– Часто я помічаю, що якась частина мене ЗА те, що Ви говорите, але в якийсь момент, коли ця частина мала ставати все більшою і більшою, вона чомусь втікає від мене, і залишається одне ПРОТИ. Відчуття таке, як ніби я перебуваю в пустелі, споконвіку чекаю хоч трохи води, та коли вона проливається на мене дощем, мій рот не відкривається. Чому так?
– Немає жодної необхідності думати, що в цьому полягає великий секрет: це лише жінка в тобі. Це шлях жінки. Вона чекає на щось, вона приваблює щось, вона запрошує щось, і коли це приходить – вона лякається і втікає. Це шлях усіх жінок. І доки ти не зрозумієш це і не відкинеш це – все твоє життя буде стражданням.
Спочатку ви приваблюєте до себе щось, а коли та річ, яку ви закликаєте, являється вам, – ви лякаєтеся і втікаєте. Ці «хованки» продовжуються увесь час. Жіноче в розумі просить чогось, але коли воно приходить, – вас ніколи немає на місці, щоб отримати бажане. Тоді жіноче в розумі знову починає палко бажати, починаються нескінченні очікування. Насправді реалізація можлива щохвилини, але коли вона підходить до завершальної стадії, – жінка у вашому розумі боїться його.
Жінка просить кохання і водночас боїться кохання, бо коли кохання приходить, воно приносить із собою смерть, – колишньої жінки більше не буде, з ним жінка стане зовсім іншою, зовсім не такою, як була до нього. Кохання і має приносити з собою смерть, тому що тільки тоді ви можете знову відродитися для чогось нового – для кохання, якого до цього у вас не було. Іншого способу не існує.
У цьому немає жодного іншого секрету, окрім жінки. Але ви повинні правильно розуміти слово «жінка». Багато чоловіків поводяться подібно до жінки.
У коханні всі поводяться подібно до жінки. Ви хотіли б зробити стрибок у невідоме, але не бажаєте відмовлятися від відомого. Ви хочете плисти на двох човнах відразу – а вони рухаються у різних напрямках, у діаметрально протилежних напрямках. Ви хочете залишитися самим собою, але вам хотілося б мати нове життя. Ви просите неможливого. Ви хочете вчепитися за те, що у вас є, і хочете також рости, – але саме це чіпляння заважає вашому зростанню. І те й інше одночасно – неможливе.
Люди люблять волю, але вони й сповнені страху до неї. Коли волі немає, вони думають про неї, вони мріють про неї, вони фантазують, але коли воля приходить, вони починають боятися, тому що воля несе з собою набагато більше, ніж вони думали. Воля приносить небезпеку. Воля приносить пригоду, але й небезпеку. Воля приносить ширше небо, вона дає вам крила, але ширше небо може бути небезпечним. Воля дуже небезпечна. Жити у волі – означає жити у небезпеці.
Ви приходите до волі, ви шукаєте волю, але в глибині душі ви також кажете: «Не робіть мене вільним, будь ласка, не штовхайте мене у волю. Дайте мені учепитися за щось, дайте залежати від чогось». І в той же час ви завжди просите та молите: «Дайте мені волі, дайте мені волі!». Однією рукою ви просите, а іншою – відштовхуєте; одна частина вас каже «так», а інша частина каже «ні».
Чи спостерігали ви за своїм розумом? Ви кажете «так-ні» одночасно. Може бути, що одне лунає голосніше, ніж інше, можливо ви досить хитрі, щоб не слухати одне, коли говориться інше, але поспостерігайте за своїм розумом хоч трохи. Щоразу, коли ви кажете «так», – десь зовсім поруч жалюгідніє ваше «ні». І тоді ви перебуваєте у постійному конфлікті, у конфлікті, який для вас не припиняється ніколи.
Ви хотіли б, щоб воля прийшла до ваших дверей, але потім ви зачиняєте їх, тому що ви здогадуєтеся, що воля прийде такою, якою вона є, а не такою, як вам хочеться. Воля завжди приходить такою, якою вона є, – а це ніколи не відповідає вашим мріям, бо справжня воля не знає нічиїх мрій. Вона – воля!
Водночас воля – це одна з функцій людської психіки. Ніколи не забувайте шукати й малі причини та корені всього, що відбувається у вас та навколо вас. Часто ви починаєте шукати дуже глибокі та великі причини, яких, як потім виявляється, насправді не існує. Це відбувається тому, що всі щось чули про психологію, всі щось знають про психологію, – щось незначне, саме по собі несуттєве без поєднання із усіма іншими знаннями психології. І тому люди весь час копають углиб і виносять на поверхню щось таке, що не має жодного відношення до явища, що вивчається.
Одного разу психоаналітик і його друг стояли біля вікна на третьому поверсі, дивлячись на світ, і про щось розмовляли. Психоаналітик сказав: «Чудово! Подивися!» Внизу надворі кипіла робота. Зносилася будівля, і кілька робітників возили тачки зі сміттям. Він сказав: «Подивися: дванадцять чоловік працюють із тачками – одинадцять штовхають їх перед собою, а один тягне за собою. Одинадцять штовхають, один тягне – цьому має бути пояснення. У цієї людини, мабуть, глибоко вкорінена якась заборона. Або щось трапилося у його дитинстві, або з його батьками, щось дуже важливе. Із цим має бути пов'язана дуже глибока проблема. Ми повинні піти та спитати його». І вони спустилися.
Вони зупинили робітника, який тягнув тачку за собою, і психоаналітик запитав: «Будь ласка, допоможіть нам виявити щось глибоко вкорінене у вас. Одинадцять чоловіків штовхають свої тачки перед собою – і тільки ви тягнете свою тачку за собою. Цьому має бути якесь пояснення. Щось надзвичайно важливе мало статися у вашому дитинстві – глибоке потрясіння, нав'язлива ідея, примус – щось складне. Будь ласка, розкажіть нам про це. Що ви відчуваєте?»
Робітник здивовано подивився на них і відказав: «Щоб мені провалитися, папашо, на цьому місці, але я просто ненавиджу дивитися на все це лайно, от і все. Ось чому я тягну її ззаду». Він просто НЕ МОЖЕ ДИВИТИСЯ на сміття!
Тому у твоєму запитанні немає нічого складного – це просто жіноче в твоєму розумі. Переверш це. Чоловік повинен перевершити чоловіка у собі, жінка має перевершити жінку у собі. А коли ви і чоловік, і жінка, – ви зможете дозволити волі досягти глибинного ядра вашої істоти. Тоді ви зможете відчинити свої двері. Тоді стукіт волі у ваші двері не залишиться без відповіді.
– Очевидно, що те, що відбувається під час потопання, є правильним поясненням хрищення Ісуса Іваном. Чи не в тому полягає мистецтво і сила Христителя, що він підводить людину до цієї точки втоплення, а попередня підготовка застосовується для того, щоб це переживання не налякало її, а трансформувало?
– Так, справа саме в цьому. Хрищення можливе лише тоді, коли ви готові померти. Це має символічне значення – Іван Христитель вводив своїх учнів у річку тільки тоді, коли вони були готові померти, коли вони були готові прийняти будь-що, що він їм запропонує, коли вони були готові потекти разом із річкою туди, де вона впадає у море. Коли їх опір був зламаний, коли вони більше не боролися, коли вся боротьба за виживання припинялася, – тільки тоді він заводив їх у річку. Вони були готові, щоб він їх утопив, щоб він убив їх.
Є одна історія, про суфійського містика шейха Фаріда. Якось він прямував до річки для ранкового обмивання. Один із тих, хто шукав істину, пішов за ним і сказав йому: «Будь ласка, зупинись на хвилинку. Ти виглядаєш настільки наповненим божественним – а я навіть не відчуваю будь-якої краплинки цього. Ти виглядаєш таким божевільним, що просто спостерігаючи за тобою, я приходжу до відчуття, що в цьому щось є. Ти такий щасливий і блаженний, а я так страждаю, але в мені навіть немає бажання шукати божественне. Так що мені робити? Як створити це бажання?»
Фарід подивився на чоловіка і сказав: «Ходімо зі мною. Я збираюся прийняти ранкову ванну. Ти теж викупайся зі мною в річці – можливо, під час купання відповідь можна буде отримати. Якщо ні, то ми знайдемо її після купання. Ходи за мною".
Чоловік був трохи спантеличений. Цей шейх Фарід здавався трохи божевільним: як під час купання можна отримати відповідь? Але хто знає цих містиків, тому він і пішов за ним.
Вони обидва увійшли в річку, і коли чоловік зайшов досить глибоко, Фарід стрибнув на нього і почав топити. Чоловік відчув безпорадність. Що це за відповідь?! Спочатку він подумав, що Фарід жартує, але потім це стало вкрай небезпечним – той не збирався відпускати його! Чоловік почав вириватися.
Фарід був важкою, сильною людиною, а той, хто шукав істину, був дуже кволим – якими зазвичай і бувають шукачі істини. Але коли на кін поставлене твоє життя... Навіть цей нещасний чоловік скинув із себе Фаріда, вискочив йому на спину і закричав: «Що ти робиш?! Ти що, вбивця? Я бідна людина, я лише прийшов запитати тебе, як у серці може виникнути бажання до пошуку божественного, – а ти збираєшся вбити мене?!»
Фарід сказав: «Зачекай. Спочатку кілька запитань. Коли я тримав тебе під водою і ти задихався, скільки думок було в твоїй голові?»
Чоловік відповів: «Скільки думок? Тільки одна думка – як вибратися на повітря, щоби вдихнути».
Фарид запитав: «Як довго в тобі була ця одна думка?»
Чоловік відповів: «І ця думка теж перебувала в мені недовго, тому що ставкою було моє життя. Ви можете дозволити собі думати, коли нічого не поставлено на кін. «Життя у небезпеці» – навіть ця думка зникла. «Вибратися з води» – це була не думка, це було все моє життя».
Фарід сказав: «От бачиш – ти все зрозумів! Це і є відповідь! Якщо ти відчуваєш ядуху в цьому світі, якщо ти здавлений з усіх боків і якщо ти відчуваєш, що в цьому світі нічого не станеться, крім смерті, то виникне бажання пошуку істини, або Бога, або як там ще ти це назвеш. Але і це теж триватиме недовго. Поступово це бажання перестає бути бажанням – воно стає всім твоїм життям. Сама спрага стає всім твоїм життям».
«Я показав тобі шлях, – сказав Фарід. – Тепер ти можеш іти».
Ви тільки спробуйте зрозуміти всю ситуацію у світі. Якщо він вже руйнує вас – вистрибніть із нього. Справжнє питання не в тому, як шукати Бога. Справжнє питання полягає в тому, як зрозуміти, що там, де на думку всіх існує життя, – жодного життя не існує, а існує тільки смерть.
Іван Христитель або хтось інший, хто колись христив інших, хто колись посвячував інших, хто колись виводив когось іншого у світ істини зі світу сновидінь, повинен приготувати вас до смерті. Так, це має значення. Шляхом хрищення він говорив: «Твоє старе «я» потонуло в річці – ти тепер не той самий. З’явилася нова особистість – тепер ти маєш у собі нове ядро. Дій у своєму житті, користаючись тільки цим ядром, і ніколи не користайся минулим».
Те саме має бути зроблено при посвяті вогнем. В Індії традиційно використовувалося посвячення вогнем, а не водою. Там було кілька побічних течій, які використовували для хрищення й воду, але в Індії для цього переважно використовувався вогонь. Тому в кожному будинку Вчителя – як то кажуть, у гурукулі, в сімействі Вчителя – в середині будинку весь час горів вогонь. Вогонь горів усі двадцять чотири години на добу. Усі вчення давалися біля вогню. Поступово символ вогню глибоко проникав до єства учнів.
У стародавніх Упанішадах є чудова розповідь про те, як учень, дуже відомий учень, Світкету, був зі своїм Вчителем. Вчитель чекав дванадцять років і не посвячував його в секрети. Учень все працював і працював у Вчителя, підтримуючи вогонь у домі, – всі двадцять чотири години на добу вогонь мав підтримуватись живим. Кажуть, що навіть сам вогонь почав турбуватися про Світкета. Він дванадцять років день-у-день прислужував цьому вогню, доглядав його, приносив з лісу хмиз.
Ця історія прекрасна. Говорять, що сам вогонь почав турбуватися. Навіть вогонь відчував, що Вчитель занадто твердий, що він трохи несправедливий. Вогонь почав співчувати Світкетові.
Коли Вчителя не було вдома, вогонь звернувся до його дружини. Він сказав їй: «Це заходить надто далеко. Цей Світкету так покірно служить вам дванадцять років. Йому має бути розкритий секрет – він вже заслужив на це. Переконай свого чоловіка».
Дружина відповіла: «Але він не послухає мене. Якщо я щось скажу йому про це – він може почати ще більше впиратися. Він не та людина, яку можна переконати. Потрібно чекати. Він сам знає, як треба працювати і як не треба працювати, що треба робити і що не треба робити, тож я нічого не можу йому сказати, щоб це не нашкодило».
Кажуть, що вогонь був такий стурбований, що сам розкрив секрет Світкетові. І коли секрет було розкрито – Вчитель затанцював. Він сказав: «Світкету, ти не гнівайся – я чекав. Оскільки – коли вогонь сам розкриває секрет – це багато чого означає. Я зробив так, щоб вогонь сам розкрив тобі секрет, тому що співчуття у вогню мало виникнути – існування є співчутливим. Я міг дати тобі секрет у будь-який день, але це не було б так життєво – це було б від мене. Але тепер двері існування відчинені для тебе самим існуванням. Тепер ти маєш зв'язок безпосередньо з вогнем – ти посвячений вогнем».
Який секрет може розкрити вам вогонь? Секрет смерті.
В Індії тіла померлих спалюються, тому вогонь стає пов'язаним зі смертю. Навіть ті, хто не шукають істину, знають, що вогонь є символом смерті – людина вмирає в ньому. Але той, хто пізнав і перебуває на шляху пошуку, знає також, що через вогонь відбувається і воскресіння – смерть та повторне народження.
І при використанні води, і при використанні вогню кінцевою метою є смерть. Людина повинна померти, щоб досягти багатшого життя, людина повинна пронести свій хрест. Ніщо інше не може посвятити вас – лише смерть. Смерть є Вчителем з великої літери. Або Вчитель з великої літери є смертю.
Якщо ви готові померти, то ніхто не зможе завадити вам знову відродитися. Але ця смерть не має бути самогубством. Багато людей вчиняють самогубства. Вони не воскресають. Смерть шляхом самогубства не є смертю через розуміння – смерть шляхом самогубства є смертю через нерозуміння. Самогубці вмирають у нестямі, у стражданні. Самогубці вмирають, одержимі цим світом, будучи прив'язаним до цього світу. Самогубці вмирають у вигляді протесту.
Поспостерігайте за людьми, які думають вчинити самогубство. Вони не проти життя. Швидше, навпаки, – вони так прив'язані до життя, що життя не може задовольнити їх. Вони мстять, протестують. Вони вбивають себе просто для того, щоб висловити протест проти всього існування – що воно не задовольнило їх. Вони скаржаться, вони кажуть: «Життя не варте того, щоб жити».
Але чому їхнє життя може бути не вартим того, щоб жити? Тому, що вони чекали надто багато – ось чому вони думають, що їм жити не варто. Вони просили надто багато – вони ніколи цього не заробляли, вони просто просили. Вони просили надто багато, і те, що вони просили, не було їм надано. Тому вони й розчаровані життям.
Але той, хто готовий померти за відсутності розчарування життям... Бачачи правду життя, знаючи ту істину, що життя є лише сон... Життя не може нікого задовольнити – але воно й не може когось розчарувати. І задоволення, і розчарування є частинами однієї й тієї ж ілюзії – що життя є реальним. Той, хто розуміє, що життя не є реальним, що воно є просто сном, – перестає бути прив'язаним до нього. Приходить самозречення.
В Упанішадах є один дуже життєвий вислів: «Тен тиктен бхунджитха... той, хто панькається зі своїми бажаннями, завжди відкидається». Це дуже революційно; прихований зміст цього величезний. Він полягає в наступному: ті, хто панькаються зі своїми бажаннями, повинні бути знехтувані, тому що вони побачили істину, яка полягає в тому, що життя є фальшивим. Вони дивилися на нього – і нічого в ньому не знайшли. Вони бажали чогось конкретного – і не отримували його, а потім все удосконалювали і удосконалювали своє бажання. Це не означає, що вони розчаровані, тому що якщо ви розчаровані, це тільки показує, що ви все ще чекаєте чогось того самого, а не чогось зміненого чи удосконаленого.
Той, хто усвідомив, що життя може обіцяти, але далеко не завжди давати те, що обіцяло, тому що воно тільки сновидіння, – ніколи не буде ні розчарований, ні задоволений життям. Тоді приходить самозречення, відмова від ТАКОГО життя. Зректися життя – це не означає залишити життя просто так; зректися життя означає бачити його таким, яким воно є. І тоді людина готова померти за щось у будь-який час, бо у житті немає нічого такого, за що не варто було б померти.
Готовність до смерті – це та точка, до якої підводив людей Іван Христитель. Коли вони були готові – він заводив їх у річку Йордан і здійснював ритуал, останнє доторкування. Разом із водою, що стікає по голові в річку, йшло геть его, йшла геть стара особистість. Народжувалась нова істота – обмита новим змістом буття, з новою таємницею перебування в житті, з новим сенсом самого існування.
Звісно, смерть може бути або дуже жахливим переживанням, або надзвичайно прекрасною. Це залежить від ставлення до неї. Якщо ви відчуваєте жах перед смертю, то ви помрете, але не воскреснете. Якщо смерть стає прекрасним переживанням, то ви вмираєте і водночас воскресаєте. Зазвичай смерть жахає – ось чому ви так боїтеся смерті. У житті до самої смерті не трапляється нічого прекраснішого, ніж народження та смерть, але ви все одно боїтеся смерті.
Ви повинні поступово переконати себе у красоті смерті. Ви маєте співати оду смерті, і тоді ваше життя стане зовсім не таким, як було до того. Ви повинні поступово переконати себе і сформувати в собі довіру до смерті, щоб ви спромоглися на всеприйняття. Якщо ви приймаєте все, то нічого не помре, крім вашого его. Ви залишаєтеся назавжди, навічно.
Ви є вічність, ви не можете померти – страх абсолютно марний і необґрунтований, – але его має померти. Его – це штучно створене явище. Коли ви народилися, його не було, його створило суспільство. Суспільство наділило вас цим его – і суспільство може відняти його ... і це его повністю відторгається смертю. Ви підете таким же, яким прийшли, без будь-якого его: з порожніми руками ви прийшли, з порожніми руками ви і підете – его є лише ілюзією між цими двома подіями.
Це тільки ваше его боїться смерті. Раз ви зрозуміли, що ви не помрете, – помре тільки его, піде тільки хвороба, – ви готові. Ви готові до хрищення.
– Ви кажете, що серйозність є хворобою. Скільки я пам'ятаю себе, я завжди був серйозним. Що мені робити?
– Не будьте серйозним із цього приводу. Нехай так і буде – і смійтеся. Якщо ви можете сміятися з себе – то все гаразд. Люди сміються з інших, але дуже зрідка сміються із себе. Цьому треба навчитися. Якщо ви можете часто сміятися з себе – ваша серйозність стане на своє місце. Якщо ви можете сміятися з себе – серйозність не зможе стати всевладним господарем всередині вас.
У дзенських монастирях кожен чернець мав сміятися. Першим, що треба було робити вранці, – це сміятися. У першу ж мить, коли чернець усвідомлював, що він більше не спить, він мав вискакувати з ліжка, ставати в позу блазня, на кшталт циркового клоуна, і починати сміятися з себе. Ще кращий початок дня важко придумати.
Сміх над самим собою вбиває его, ви при цьому стаєте прозорішим, світлішим, ніж тоді, коли ви просто живете загальноприйнятим світським життям. І якщо ви самі смієтеся з себе, то сміх інших над вами не зобижатиме вас. Вони, фактично, допомагатимуть вам, вони робитимуть те саме, що й ви. Від сміху над вами ви будете ще більше щасливими.
Сміх над іншими переважно є егоїстичним; сміх із себе є ознакою смирення, скромності. Навчіться сміятися над самим собою – над своєю серйозністю та іншими якостями на кшталт цього. Ви можете серйозно ставитись до своєї серйозності. Тоді замість однієї хвороби ви отримаєте дві. Тоді ви можете стати серйозним і щодо цього, і так можна продовжувати і продовжувати. Цьому немає кінця, це може тривати безкінечно.
Тож утримайтеся від цього із самого початку. У той момент, коли ви відчуєте серйозність, – посмійтеся з неї та подивіться, де сидить ваша серйозність. Засмійтеся, голосно засмійтеся, – а потім заплющте очі і пошукайте її. Ви не зможете знайти її. Вона панує лише над тими, хто не може сміятися із себе.
Більш нещасний випадок, ніж той, коли людина не може сміятися з самої себе, важко собі уявити. Тож починайте ранок зі сміху над собою, і коли у вас протягом дня з'явиться вільна хвилина, теж добре посмійтеся. Без будь-якої конкретної причини – просто тому, що весь світ такий абсурдний, просто тому, що спосіб вашого існування безмежно абсурдний. Немає необхідності шукати будь-яку конкретну причину. Все навколо настільки абсурдне, що людина повинна з цього всього просто сміятися і все.
І нехай сміх іде від живота, а не від голови. Людина може сміятися від голови – тоді це мертвий сміх. Всі емоції, що йдуть від голови, є мертвими, – голова є чимось механічним щодо емоцій. Ви можете сміятися від голови – тоді сміх породить ваша голова, але він не проникатиме глибоко в живіт, туди, де розташована ХАРА – енергетичний центр тіла. Сміх не дійде до кінчиків пальців ваших ніг, не охопить все тіло. Справжній сміх подібний до сміху маленької дитини. Подивіться на трясіння її живота, на вібрацію всього її тіла – дитині хочеться кататися по підлозі. Це питання тотальності, цілісності. Вона так сміється, що починає плакати, – її сміх настільки глибокий, що перетворюється на сльози, і сльози виходять із неї. Сміх має бути глибоким і тотальним. Це ліки, які приписуються від серйозності.
Ви б хотіли, щоб вам дали якісь серйозні ліки від серйозності. Це не допоможе. Ви самі повинні бути трохи дурненькими. Фактично, найвищі вершини мудрості завжди несуть на собі нерозсудливість, найбільші мудреці світу завжди були найвеличнішими блазнями.
Це важко зрозуміти. Вам важко повірити, що мудреці можуть поводитися як блазні, тому що ваш розум завжди поділяє: мудрець ніколи не може бути дурнем, дурень ніколи не може бути мудрецем. Але ця позиція є неправильною. Історії відомі великі дурні, які були дуже мудрими.
У старі часи при кожному королівському дворі жив найліпший блазень – королівський блазень. Він служив деякою врівноважуючою силою, тому що занадто багато мудрості може виявитися дурістю. Що завгодно, коли його надто багато, може виявитися дурістю. Потрібно було щось, що могло все повертати на землю. Королівському двору необхідний був блазень. Він повинен був змусити всіх сміятися, бо інакше мудрі люди мають тенденцію бути серйозними, а постійна серйозність – це хвороба. Через серйозність ви втрачаєте почуття міри, ви втрачаєте перспективу. Тому кожен королівський двір мав блазня, великого блазня, який міг говорити будь-що, робити що завгодно і все опускав назад на землю.
Якась зі стародавніх книжок розповідає про відомого імператора, який теж мав блазня. Одного разу імператор стояв і дивився у велике дзеркало. Увійшов блазень, стрибнув і вдарив його ногою під зад. Ударив так, що імператор упав на дзеркало. Звичайно, він дуже розсердився і сказав: «Якщо ти зараз же не назвеш причину своїх дурних дій, яка була б ще дурнішою, ніж самі дії, то ти будеш засуджений до смерті».
Блазень відразу ж відповів: «Мілорд, я ніяк не міг подумати, що це ви тут! Я подумав, що це перед дзеркалом викручується королева!»
І його змушені були пробачити, бо він назвав причину, яка дійсно виявилася ще дурнішою, – турляти жінку, що стоїть перед дзеркалом! Але то так тільки на перший погляд, бо щоб зробити такі дії з імператором, а потім знайти таку причину, дурень мав бути дуже розумною людиною.
Кожен великий мудрець – Лао-Цзи, Ісус – мав деякі властивості піднесеної дурості. Так і мало бути, тому що інакше мудрець був би людиною без солі, він був би жахливим на смак. Мудрець має бути ще трохи і блазнем. Тоді все буде врівноважено. Подивіться на Ісуса – він їде на віслюку та каже людям: «Я є Син Божий». Погляньте на це! Він, мабуть, був і мудрецем, і блазнем. Він розумів наперед, що люди мали сміятися: «Що ти таке кажеш? Ти кажеш такі речі, а поводишся таким чином... Син Божий їде на віслюку!»
Але саме так і виявляється досконала мудрість. Лао-Цзи каже: «Усі мудрі – крім мене. Я, здається, один на світі дурень. В усіх голови ясні – тільки мій розум здається мені темним та заплутаним. Усі знають, що робити і чого не робити, – тільки я розгублений та занепокоєний щодо цього». Що він мав на увазі? Він каже щось таке, що декому стає зрозуміло: в ньому мудрість та дурість зустрічаються. А коли мудрість та дурість зустрічаються, має місце трансценденція – вихід за межі.
Тож не будьте серйозними з приводу серйозності. Смійтеся з неї, будьте трохи блазнем. Не засуджуйте дурість – вона має свою власну красу. Якщо ви зможете мати і те, й інше, – ви матимете всередині себе якість трансценденції.
Світ стає все більш і більш серйозним. І, як наслідок, – дедалі більше захворювань на рак, дедалі більше серцевих захворювань, дедалі більше захворювань, що пов’язані з підвищенням кров'яного тиску, дедалі більше психічних захворювань. Світ надто змістився до однієї крайності. Будьте ще трохи й дурненькими. Посмійтеся трохи, будьте як діти. Понасолоджуйтесь трохи, не носіть із собою всюди цю серйозність, – і раптом ви відчуєте, що у вас виникає глибше здоров'я: для вас стають доступнішими глибші джерела вашого здоров'я, ви починаєте розуміти ті джерела, бачити їх, ви починаєте, фактично, керувати своїм здоров’ям.
Чи чули ви колись про дурня, який збожеволів? Цього ніколи не стається. Знайдіть хоч одне повідомлення про те, що дурень збожеволів. Ви ніколи не знайдете дурня, що збожеволів і не знайдете про це жодного повідомлення. Звичайно, дурень не може збожеволіти тому, що для того, щоб стати божевільним, потрібно бути дуже серйозним.
Якщо поцікавитися таким питанням: чи ду́рні схильні до міцнішого здоров'я, ніж так звані мудреці, то ви знайдете, що вони справді є здоровішими, ніж так звані мудреці. Ду́рні живуть теперішнім моментом, і вони знають, що вони дурні, тому вони не дуже переймаються тим, що думають про них люди. Подібне занепокоєння – думки про те, що думають про тебе люди, – стає для тіла та розуму канцерогенною речовиною. А от дурні про це не думають, вони живуть довго, вони сміються останніми.
Запам'ятайте – життя має бути врівноваженим, воно має бути дуже добре врівноваженим. І тоді – якраз посередині – ви врятовані. Енергія піднімається вгору, ви починаєте рух догори. І це стосується всіх протилежностей. Не будьте чоловіком і не будьте жінкою – будьте і тим, і іншим – щоб ви могли бути ніким і всіма відразу. Не будьте мудрим і не будьте дурнем – будьте і тим, і іншим – і тоді ви вийдете за межі.
– Будь ласка, поясніть, чому ми не відчуваємо божественного, яке перебуває тут і зараз, усередині нас і зовні, яке у Вас, у мені та у всіх?
– Тому що ти надто великий, ти надто обтяжений самим собою.
Тому що ви не можете сміятися – і божественне приховане. Тому що ви надто напружені – і ви закриті. А те, про що ви думаєте, – що божественне тут і зараз, що воно всередині та зовні, що воно у вас і в мені, – це тільки думки в голові, це не є вашими ВІДЧУТТЯМИ. Це думки, а не усвідомлення. І якщо ви продовжуватимете думати в цьому ж напрямку, то це ніколи не стане вашим переживанням. Ви можете переконати себе тисячею та ще одним аргументом, що це так, але це ніколи не стане вашим переживанням. Ви весь час щось упускатимете, ви завжди щось проґавлюватимете. Це не питання доказів, філософствувань, роздумів, споглядань, – зовсім ні. Це питання глибокого занурення самого себе у відчуття цього явища – божественного. Ви повинні це відчути, а не думати про це. А для того, щоб відчути це, – фізична «людина» має зникнути.
Ви намагаєтеся зробити зовсім неможливу річ – шляхом міркувань та роздумів ви намагаєтеся збагнути Бога. Це залишатиметься філософією, це ніколи не стане вашим переживанням. А доки це не стане вашим переживанням – воно вас ніколи не звільнить. Це стане вашими кайданами – ви помрете в кайданах слів та роздумів.
Ви надто великі у своїх знаннях та роздумах. Голова такої великої людини має бути видалена – повністю відрізана. Ваші голови дуже великі, ви самі дуже великі. Для кожного, хто хоче пізнати Бога – Бог більше не має значення – важливий ТИ сам. Це ТИ хочеш пізнати Бога – отже важливий не Бог, важливий ТИ. Це ТИ бажаєш досягти Бога – наголос робиться не на Богові, а на ТОБІ, на тому, як ТОБІ жити, поки ТИ досягнеш Бога. Богом слід опанувати, і це буде робити не Бог, а ТИ, і наголос на ТОБІ. Ось що ти весь час упускаєш.
Відкинь своє «я». Тоді не буде потреби турбуватися про Бога – Він з'явиться Сам. Якщо тебе немає – Він з'являється. Коли ти безмовний – відчувається Його присутність. Якщо ти порожній, а не наповнений якоюсь дурнею, – Він Сам прямує до тебе. Відкинь усі філософії і все те, що ти вивчав, що ти запозичив, що стало обтяжувати твою голову. Відкинь це! Очистися від цього – все це нісенітниці.
Якщо ти чистий, то в цій чистоті почне відчуватися якесь піднесення. У цій чистоті – незайманість. Бог присутній завжди, Він доступний завжди.
– Як так виходить, що розум може постійно продукувати якісь думки, і як ми можемо припинити те, що не самі запустили?
– Ви не можете припинити те, що не самі запустили. Не намагайтеся робити це, інакше ви просто марно витратите час, енергію, життя. Ви не можете зупинити розум, тому що ви не запускали його. Ви можете просто спостерігати і при цьому спостереженні він зникне сам. Це не означає, що ви зупинили його, – він сам зупиняється під час спостереження. Зупинка є функцією спостереження, це наслідок спостереження.
Це не означає, що ви зупинили його – не існує способів зупинки розуму. Якщо ви намагатиметеся зупинити його – він працюватиме ще швидше. Якщо ви намагатиметеся зупинити його – він боротиметься з вами і створить для вас тисячі неприємностей. Ніколи не намагайтеся його зупинити.
Це правильно: не ви запустили його, то хто ви такий, щоб зупиняти його? Він прийшов через вашу несвідомість; він піде завдяки вашій свідомості. Ви нічого не повинні робити, щоб зупинити його, окрім як ставати все більш і більш усвідомлюючими.
Непереборним бар'єром буде навіть сама думка, що ви можете зупинити діяльність розуму, тому що ви кажете: «О'кей, я зараз спробую бути усвідомлюючим, щоб зупинити його». Тоді ви упускаєте найголовніше. Тоді навіть ваша усвідомленість не дуже допоможе, бо знову з'являється та сама ідея – як зупинити розум через усвідомленість. Тоді після кількох днів марних зусиль – марних, тому що присутня відповідна думка, через яку нічого не може статися, – ви скажете: «Я намагався бути усвідомлюючим, але розум все одно не зупиняється».
Його неможливо зупинити – немає методів для його зупинки! Ви не зупиняєте його – він зупиняється сам. Ви просто спостерігаєте. Під час спостереження ви забираєте енергію, на якій він працює. При спостереженні енергія йде на спостереження, і мислення автоматично стає дедалі слабшим. Думки все ще є, але вони стають слабкими, тому що їм не вистачає енергії. Вони будуть рухатися навколо вас напівмертві, але поступово все більше енергії переходитиме в свідомість. Одного разу більше не залишиться енергії для підтримки ваших думок. І вони зникнуть. Вони не можуть існувати без вашої енергії. Тож забудьте про те, що думки потрібно зупинити. Ця справа не для вас.
І ще, ви питаєте: «Як це так виходить, що розум весь час продукує думки?» Це, всього-на-всього, природний процес. Так само, як ваше серце постійно б'ється, – ваш розум постійно думає; так само, як ваше тіло постійно дихає, – ваш розум постійно думає; так само, як ваша кров постійно циркулює і ваш шлунок постійно перетравлює їжу, – ваш розум думає постійно. У цьому немає жодної проблеми – тут все просто. Але ви не ідентифікуєте себе з кровообігом – ви не думаєте, що ви є кровообіг. Ви, власне, навіть не усвідомлюєте, що кров циркулює: вона циркулює і вам немає до цього жодної справи. Серце постійно б'ється – і ви не думаєте, що ви є серцебиттям.
З розумом виникає проблема, тому що ви вважаєте, що ви і є розум. Розум став центром вашої особистості. Це ототожнення має бути зруйноване. Якщо розум зупинився, то це зовсім не означає, що ви більше ніколи не думатимете. Ви думатимете лише тоді, коли це необхідно, – ви не думатимете, коли в цьому не буде потреби. Мислення буде, але тепер воно буде природним – це буде відповідь на чиєсь запитання, це буде діяльність, яка іноді починається і закінчується, а не одержимість.
Наприклад: коли ви голодні – ви їсте. Але ви можете стати одержимим їжею і їсти весь день. Тоді ви збожеволієте, тоді ви вчините самогубство. Або – ви йдете, коли ви хочете йти. Коли вам потрібно кудись іти – ви рухаєте ногами. Але якщо ви будете весь час рухати ногами – коли ви сидите в кріслі, коли лежите в ліжку – то люди подумають, що ви збожеволіли і що треба щось робити, щоб зупинити вас. Якщо ви запитаєте: «Як припинити рух ногами?» і хтось скаже: «Зупиніть їх руками, змусьте їх зупинитися силою», то ви потрапите в ще більшу біду. Ноги все одно рухаються, але тепер у справу залучені ще й руки, і всі ваші зусилля спрямовані на те, щоб їх зупинити. Тепер вся ваша енергія направлена на битву із самим собою!
Ви ототожнюєте себе з розумом, і в цьому вся справа. Це поясненно, тому що розум такий близький до вас, ви повинні так часто і свідомо ним користатися. Людина постійно пов'язана зі своїм розумом. Це так, якби водій протягом кількох років керував своїм автомобілем і ніколи не виходив із нього. Він би забув про те, що може вийти з автомобіля, що він тільки водій, а автомобіль існує окремо. Він би забув про це повністю; він думав би, що він і є автомобіль. Він не міг би вийти назовні, не розуміючи, хто має виходити з автомобіля і як рухатися без автомобіля. Він забув, як відчиняються двері, або, можливо, двері просто заклинило через те, що їх не використовували багато років. Двері заіржавіли, їх не так просто відчинити. Водій так довго був у автомобілі, що він сам став автомобілем, от і все. Виникло неправильне розуміння ситуації. Тепер він не може зупинити автомобіль, тому що не розуміє, хто має його зупиняти. Тож хто його зупинить?
Ви просто водій свого розуму. Це механізм навколо вас, ваша свідомість постійно використовує його. Але ви ніколи не були поза своєю головою. Ось чому потрібно на якийсь час відкидати голову – і йти у серце. З серця ви краще побачите, що автомобіль розуму – це щось окреме від вас.
Або спробуйте вийти із тіла. Це також можливо. Будучи поза тілом, ви будете абсолютно поза автомобілем. Ви зможете побачити, що ви не є ні тілом, ні серцем, ні розумом, – ви є щось окреме.
Весь час пам'ятайте одну річ – ви є окремою сутністю. Ви відокремлені від усього, що вас оточує. Той, хто пізнає́, не є тим, що пізнаю́ть. Продовжуйте відчувати це все більше і більше, так, щоб це стало якоюсь сутнісною кристалізацією всередині вас – той, хто пізнає́, не є тим, що пізнаю́ть. Ви ПІЗНАЄТЕ думки, БАЧИТЕ свої думки – як ви можете бути самою думкою? Ви ПІЗНАЄТЕ свій розум – то як же ви можете бути цим розумом? Відштовхніть його – потрібна певна дистанція. Одного разу, коли ви дійсно віддалитеся від розуму, його діяльність припиниться. Коли водій знаходиться зовні, автомобіль зупиняється, тому що тепер ним нема кому керувати. Коли ви побачите, що це було лише нерозуміння, ви добре посмієтеся із себе. Тепер ви думатимете лише тоді, коли в цьому буде потреба.
Хтось звертається до вас із запитанням – ви відповідаєте. Ваш розум працює. Коли ви говорите з кимось – ви повинні використовувати свій розум; іншого способу говорити не існує. Але коли ви одні – ваш розум може й не працювати.
В такому разі розум не втрачає здатності функціонувати. Він, фактично, набуває нових можливостей функціонування, правильного функціонування. Внаслідок того, що він не функціонує постійно, він накопичує енергію – він стає гострішим. Тому ситуація «зупинки розуму» зовсім не означає, що ви не зможете більше думати. Фактично, тільки після цього ви й зможете вперше по-справжньому подумати. Постійне залучення розуму до всяких непотрібних думок не є мисленням. Це різновид божевілля. Бути ясним, чистим, безневинним – ось що означає правильно мислити.
Тоді, якщо виникають проблеми, ви не бентежитеся – ви не дивитеся на проблему крізь призму завчасних упереджень. Ви дивитеся на неї безпосередньо, і під таким прямим поглядом проблема починає танути. Якщо проблема є проблемою, то вона розтане і зникне, випарується. Якщо проблема є не проблемою, а таїнством, то вона розплавиться і просочиться вглиб вас. Тоді ви будете здатні зрозуміти, що є проблемою, а що є таїнством.
Проблемою є те, що може бути вирішено за допомогою розуму; таїнством є те, що не може бути вирішене за допомогою розуму. Таїнство слід прожити; проблема має бути вирішена. Але коли ви надто поглиблені у свої думки, ви не можете зрозуміти, що є таїнством, а що – проблемою. Іноді ви приймаєте таїнство за проблему – і тоді ви б'єтеся все своє життя, але ваша «проблема» так і не вирішується. А іноді ви приймаєте проблему за таїнство – і дурно чекаєте, хоча цю проблему можна було давно вирішити.
Потрібна ясність, перспектива. Коли так зване мислення – це постійне ваше внутрішнє базікання і балаканина із самим собою – припиняється і ви стаєте пильними і усвідомлюючими, ви стаєте здатними бачити речі такими, якими вони є, ви стаєте здатним знаходити рішення, – і ви стаєте також здатним розуміти, що таке є таїнство. А коли ви відчуваєте, що щось є таїнством, ви відчуваєте благоговіння.
Все це є релігійною якістю буття. Відчувати благоговіння – значить бути релігійним; відчувати глибоку повагу до таїнства – значить бути релігійним. Бути в такому здивуванні та захопленні, що ти знову стаєш дитиною, – значить увійти до Царства Божого.
***
ID:
1016245
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.06.2024 15:18:20
© дата внесення змiн: 19.08.2024 14:22:25
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
