А я таки вперта!
Приходжу знову і знов,
наче сила невпокорена веде мене...
Навіть, коли двері зачинені,
навіть, коли позлітались тіні довкруж,
взяли в коло і дразнять сумнівами і відступництвом.
Здається - я невгамовна!
Навіть, коли втома зв'язує тіло мотузкою.
Навіть, коли розум заперечує диво...
Душа пручається ластівкою в клітці
щоразу, коли тіні намовляють відступити.
Бо доля і життя - не гра на підмостку!
Якщо хтось і називає це грою,
то лише рівня гросмейстерів,
де, що не хід - отримаєш коня або мат.
А я отримую...
Душу! Вона завжди з'являється в білому!
Вона і мрія, і рушій, і опора.
Вона - моє пристанище животворне.
02.05.2024р.
