Мені приснився сон цієї ночі
Так, ніби я - в далекому краю,
В Москві. Іде парад на Красній площі.
На святі серед натовпу стою.
Війська проходять мимо строєм гідно
І їде слідом техніка війни.
Моя могутня Батьківщино рідна,
Тебе готові захистить сини.
Везуть ракети велетні-машини.
Таких не бачив ще тодішній світ.
І я пишаюсь. Я - мала дитина,
Не знаю, що мине ще сорок літ
І ці ракети, нашими батьками
Розроблені у той далекий час,
Захоплені зрадливими братами,
Вбиватимуть у сьогоденні нас.
Чому, чому так мало статись нині,
Що купка людоїдів навісних
Народ запекло нищить в Україні,
А світ лякає кровожерний псих?
І гинуть, гинуть славні українці
І вірять, що життям рятують світ.
А світові начхати на тубільців.
У нього вже за розкладом - обід.
А я, стара, безпомічна комаха,
Метелик-одноденка, порохно,
Об землю б"юся, мов безкрила птаха.
Мені війну спинити не дано.
Я Господа благаю щиро, мушу
(А в тім, здається, Богу все одно):
"Врятуй же, Боже, українські душі,
Бо корабель "Вкраїна" йде на дно.
Невже не бачиш, Боже, як в напрузі
Вояки наші гинуть ради нас,
Як зраджують, сміються "любі друзі",
Годують обіцянками весь час?!"
Прокинулася. Знов звучить сирена.
Немає часу бігти в укриття.
Летять ракети. ВизнаЮ смиренно,
Що ніц не варте все моє життя.
Вони теж з Богом ідуть вбивати українців. Послухайте гундяя, що несе цей поводир? А попи МП... кожний танк, кожний літак, чи колону цих виродків відправляють в супроводі окропленнями свяченою водою, щоб повбивали всіх українців. Так, що на Бога надійся, а сам...
Зворушливий, хвилюючий вірш. На жаль, важке наше сьогодення, але не втрачаймо віру. 
