Палає, рюмсає десь вечір.
цілує палко він лука.
Занурюється в чорну безвість
картина мертвого митця.
Вишневі хмари тихо котять
над кронами густих лісів.
Прокляті церкви в дзвін колотять
у гості звуть бісів й чортів.
Ридьма-ридають чорні ниви
і плачуть кров'ю небеса,
бо їх кидають світлі днини
і Морок гиблі сни віща.
Блукають марева прокляті,
погиблі душі десь гудять
і звірі, звірі, як собаки
страшного бога величать.
Він п'янко, глупо відкидає
мої забуті вже грішки
й про мене, як про сина дбає
усі блага дає мені.
Квітень 2024
