Лиманський дворик – у гінких березах,
що з кожним роком затіняють стіл.
Скрип білокорих – мрії, що не щезли,
про мир і спокій під гудіння бджіл.
Вітрець шепоче ледь розквітлій вишні:
«Скажіть, красуне, чи я милий Вам?»
Смішний горобчик цвірінчить потішно.
Он хмара суне – не на дощ бува?
З вікна доносить мелодійні ноти –
сусідський хлопчик розтягнув баян.
Із абрикоси – білі привороти,
молочну вроду розгубив Лиман.
Хоч поруч горе. біль що ранить лезом:
Жорстокість, безлад, ві́йни, смерті лють.
Лиманський дворик і гнучкі берези
Весну в підмерзлих душах бережуть.