Зазирнула весна ненадовго,
Розбудила рослини й комах,
Спорядила природу в дорогу,
Наче це дивовижний був птах.
Одягнула цій пташці на крила
Синє небо і сонця тепло,
І дерева квітками встелила
Щоб красою усе залило.
Та зима не готова в відпустку,
Ковдру трохи стягнула з весни,
Вже не видно весняного лоску.
Все завмерло від дії зими.
Знову одяг на тілі тепліший,
І взуття знов з коробки дістав,
За вікном пада дощ холодніший,
В кави запах виразнішим став...
У думках меланхолії повно,
Про буденність людську і буття,
Про зухвалість зими безпардонну,
Про весняне, квітуче життя.
Та вона скоро зиму здолає,
І ту ковдру на себе стягне,
Навкруги знову все забуяє,
Птах весняний у гору майне.
