Шляхами вічного чекання
Мандрує Час і я за ним.
Вітри лютують невблаганні,
Вціляють гнівом дошкульним.
Світанок в парі із Безсонням,
Поля дарують полини.
Ти , Небо сіре і безмовне
Мерщій знущатись припини.
Сідають в озеро тумани,
Чекають Осінь явори..
Я Серце Обрієм поранив ,
Злиденну Долю підкорив.
Життя проходить не цікаво,
Мінорний чую я мотив.
Дурна й безглузда ця вистава,
Якій себе я присвятив.
