Ти моя вода, нехай і скаламучена штормами,
Часом створюєш цунамі висотою з Еверест.
Я люблю цей пульс гучний, люблю його відверті гами,
Без стихій немає сенсу розгортатися вперед.
Ти моя безодня хмура, глибочінь блакитноока,
Наче Антарктида – королева сніжно-білих бур.
Чуєш, йду до тебе, я вогнем порушу вкотре спокій,
Я зігрію простір змерзлий, навіть через всі табу.
Ти моя гармонія, нехай подібна до торнадо,
Рознесеш старий пейзаж на дрізки та й усе навкіл.
Я збудую світ доладний, світ, де грають серенади,
Де ніхто вже не самотній, де тони сердець п’янкі.
Ти моя божественність свята, замріяна в деталях,
Кожну мить без тебе гостро відчуваю, наче тиск.
Я люблю в душі чарівний вибух, круговертей спалах,
Що по венах розганяє сяйво, пал який тремтить.
21:08, 20.10.2019 рік.
Зображення: http://www.zhenskoeschastie.com
