Марианна Кияновська. Часы реагируют на свет как зрачок…
часы реагируют на свет как зрачок
на циферблате чёрные глубокие мелкие зазубрины
действующий прототип времени что сломалось
когда российская ракета упала недалеко от дома
стрелки – каждая из них – оплавились
на давно выбитых окнах полиэтилен потускнел помельчал
но теперь и потолка уже больше нет есть только наши люди народ
кто-то произносит слова по уцелевшему радио
и этот голос звучит в такой беспросветной тишине
что бывает разве что когда в городе убиты
все до единого дети все звери нет ни животных ни птиц
когда пчёлы поседели в пепле и не гудят
когда комары не жужжат ведь нигде поблизости в пустыне
нет свежей крови есть только мёртвая запечённая
когда нет шелеста травы бумаги стеблей колёс подошв соцветий и воды в трубах
после взрыва время сначала остановилось замерло на месте потом побежало и стало бежать
ещё быстрей ещё и ещё потом прошли годы столетия
пока кто-то в другом городе не стал вслушиваться во вне досягаемости подолгу настолько подолгу
что кожа стала корой корни из ног проросли
и с тела опали вечнозеленые листья
но сломанное обстрелом время реагирует на свет значит жизнь продолжается
трава растёт всё течёт и ничто не стоит на месте
вне пределов досягаемости вне пределов досягаемости
кто-то стал деревом больше ни у кого не получится дважды
войти в один и тот же город в одну и ту же радиоволну
в одну и ту же войну
сквозь синеву проступает условность человеческих имен
самая быстрая самая тонкая условность сущего
сейчас здесь среди облаков струится дорога завтра её нет
этим живым не дано почувствовать знание в его обреченности
2023
(Перевод с украинского)
***
годинник реагує на світло ніби зіниця
на циферблаті чорні глибокі дрібні зазубрини
діючий прототип часу який зламався
коли російська ракета впала недалеко від дому
стрілки — кожна із них — оплавилися
на давно вибитих вікнах поліетилен змарнів змізернів
але тепер і стелі вже більше нема є тільки наші люди народ
хтось вимовляє слова по вцілілому радіо
і цей голос звучить у такій безпросвітній тиші
яка буває хіба коли в місті дощенту вбито
всіх дітей всіх звірят і нема ні тварин ні птаства
коли бджоли посивіли в попелі й не гудуть
коли комарі не дзумчать бо ніде поблизу в пустелі
немає свіжої крові є тільки мертва запечена
коли нема шелестіння трави паперу стебел коліс підошов суцвіть і води у трубах
після вибуху час спочатку спинився завмер на місці тоді побіг і побіг
ще швидше і ще і ще потім минули роки століття
доки хтось в іншому місті вслухався в поза межами досяжності довго настільки довго
що шкіра стала корою коріння з ніг проросло
і за мить із тіла опало вічнозелене листя
але зламаний обстрілом час реагує на світло значить життя триває
трава росте все тече і ніщо не стоїть на місці
поза межами досяжності поза межами досяжності
хтось став деревом більше нікому не вдасться двічі
увійти ув одне і те саме місто в ту саму радіохвилю
в одну й ту ж війну
крізь блакить проступає умовність людських імен
найпрудкіша найтонша умовність сущого
нині тут серед хмар струменить дорога завтра її нема
цим живим не дано відчути знання у його приреченні
