4 Мрійка
Початок березня позначився відлигою: проталини, наче хащі хижаків, розкривалися вдень, а вночі, біліючи від льоду або порошки, закривалися. Грип другою хвилею насунувся на місто і школи на тиждень зачинили на карантин. Дарина Омелянівна пару разів з’явилася на роботі в школі, а весь останній час їздила по квартирам і шукала влучний варіант двокімнатної для дочки. Однокімнатну, для себе, вони з чоловіком Юрою знайшли. Правда, далеко від теперішнього місця мешкання, в іншому районі, але чималу і в майже новому шістнадцятиповерховому будинку. Рідної двокімнатної квартири, великої і просторої, вони колись дісталися теж шляхом вимінювання: Дарині за чергою давали однокімнатну, а в Юри була своя теж однокімнатна — і вони виміняли двокімнатну в центрі. Тоді ж вони з Юрою побралися, а через три роки на світ з’явилася Софійка. Це було диво: Дарина вже й не сподівалася мати дітей, чоловік теж, бо знав проблеми дружини. В Юри було ще своє дитя від першого шлюбу. Отож народилася Софія — надзвичайний поворот у житті, осередок сподівань і мрій.
Дарина піднялася ліфтом на сьомий поверх дев’ятиповерхового будинку, підійшла до дверей і натиснула на дзвоник. Двері відчинила молода жінка.
Квартира сподобалася Дарині: дві кімнати середніх розмірів, досить простора кухня, балкон, прихожа; до того ж будинок цегляний, поверх не перший і не останній; поряд парк і недалеко від центру. „Якщо Мефодію сподобається, — міркувала жінка, — то після обміну ще й гроші залишаться молодятам на деякі меблі”.
Дарина вийшла на двір і подивилася на годинник: як раз кінець Міфиного робочого дня. Дійшла до зупинки й сіла в автобус.
Вчора жінка ходила до племінника Роми в гуртожиток. Після поновлення відносин з сестрою, Рая з дітьми частенько приїжджала в гості до Дарини з Юрою. А коли Рома вступав до вузу, то місяць жив у дяді з тьотею, поки не оселився в гуртожитку. Потім двоюрідний брат частенько приходив до Софії, але коли та перебралася до Хвилястого, більш не з’являвся в них.
Мати всю осінь сподівалася, що донька повернеться, не витримає. Та коли цього не сталося, то зрозуміли з чоловіком, що в Софії нове дороге для неї життя й треба допомагати і як можна найшвидше. З початком нового року й узялися розмінювати квартиру.
Вчора Рома розповідав Дарині Омелянівні про свою маму, батька, старшого брата Сашка з дружиною і племінника, а також про Софійку.
— В липні, через два тижні, як подали заяву в міський загс, одружилися, — розповідав хлопець. Ми з Ксюшею — одногрупницею Софійки — були свідками. Після розпису посиділи вчотирьох в кафе, а наступного дня поїхали до Хвилястого. Там баба Мирося з дідом Омельком запросили маму з татом і Саню з сім’єю — так і відсвяткували подію в тісному колі. — Рома дістав фотокартки з загсу, кафе і Хвилястого. — Софійка взяла академвідпустку і залишилася в Хвилястому, а Міфа перейшов на заочне навчання та на постійну роботу в фірму за комп’ютером і зняв кімнату неподалік роботи. — Рома дістав ще фотокартки. — Наша знахарка баба Мирося доглядала Софію і з місяць тому прийняла пологи: народилася дівчинка, Марією назвали. Софія два тижні недоносила дитину, але зараз з ними обома все гаразд. Міфа кожні вихідні їздить в село. І я з ним через раз.
Потім Рома розповів, де працює і знімає кімнату Міфа.
Жінка вийшла з автобусу і спрямувала до будинку за вказаною племінником адресою.
* * *
Міфа з Софією заздалегідь вирішили поєднати три події в один день: в річницю одруження повінчатися й охрестити доньку. Свято припадало на початок серпня. Молоді, узгодивши з бабою і дідом плани, за місяць зателефонували дядькові Тарасу, який пообіцяв приїхати. Софійчиних батьків запросили, коли з донькою були на новій квартирі.
Володя — старший син дяді Тараса і тьоті Христі — привіз на машині батьків з молодшим братом Ванею у Хвилясте за два дні до великого свята, ввечері. Христю з синами приймала Рая, а Тарас розташувався в батьків, у своїй колишній кімнаті.
Наступного ранку, нагодувавши доньку, Софія допомагала бабусі готувати сніданок для чоловіків: дідові Омельку, дяді Тарасу й Мефодію. Після сніданку старі — дід з бабою — поїхали на залізничну станцію зустрічати доньку Дарину з чоловіком: перша зустріч після більш, ніж тридцяти років.
Піврічна Марійка спала в старій кімнаті біля груби в колисці. Софійка на веранді мила посуд, а біля неї на лавці за столом сиділи Міфа з дядею, і старший розповідав молодшому, як служив і без тями закохався в Христю.
— Дівчина присилала по два листи: один братові, другий мені, — згадував дядько Тарас. — Після служби поїхав до неї і залишився: дім там, де кохана людина. Спочатку працював водієм. Коли народився другий син, Ваня, пішов валити ліс. Роки два потому повернувся „за баранку”: сили вже не ті, та й діти поставали на ноги і самі заробляють на свої сім’ї.
Заплакала мала, і Софія пішла до доньки. У двері тихо постукали й увійшли Міфа з дядею.
— Де наша Мрієчка-Марієчка, — посміхаючись до дитини, сказав дядя Тарас. — Поспала маленька? Мама годуватиме донечку? То ми з татком підемо, щоб не заважати.
І вийшли в двір. Від Хвилястої по східцям підіймалися Рома з Ванею і Володею.
— Як спалося? — поцікавився Міфа, коли хлопці, підійшовши ближче, і привіталися.
— Добре, — одповів Володя, — дивна тиша. В нашому місті такої не буває.
— То потяг проїде, — підхопив Ваня, — то вантажівка.
— Що ж ви хочете: робоче містечко, — потиснув плечима дядько Тарас. — А тут хвилин двадцять до великої дороги і ще з півгодини автобусом до залізниці. Навкруги ліс. Тому і тихо. Відчужено.
Дід Омелько з бабою Миросею зустріли на платформі Дарину з чоловіком. Мати обійняла доньку, і так вони стояли кілька хвилин, крізь сльози щось кажучи одна до одної, аж поки дід не сказав: „Ну, годі. Старе пом’янули — тепер час рушати”. Баба Мирося з Дариною від зупинки спустилися до Хвилястої і попрямували вздовж річки, балакаючи про своє, жіноче. Дід з Юрою йшли за ними і старий розповідав зятеві про свої лісничі володіння і взагалі про село.
Софія нагодувала і приспала доньку. Потім пішла на кухню готувати обід: улюблену дідову страву. Почистила, перемила і нарізала картоплю в найбільшу каструлю, залила водою і поставила на вогонь. Коли вода закипіла, посолила, додала перемитих порізаних грибів, потерту моркву, нашатковану цибулю і, коли юшка була майже готовою, олію, окріп та інші спеції.
До обіду підійшли баба Мирося і дід Омелько з Дариною і Юрою. Рома збігав додому за батьками і тьотею Христею, та до брата Сані, який прийшов з трирічним Михайликом, а жінка Олеся залишилася дома, бо була на восьмому місяці вагітності. Хлопці винесли два столи з кухні і веранди в двір, стільці і лавки, а жінки накрили стіл частуваннями з юшки, каші і свіжої городини.
Після чаювання чоловіки пішли до лісу на прогулянку-екскурсію під супроводом найстаршого. Жінки ж, прибравши зі столів, зайнялися чаклуванням над їжею до завтрашнього свята: Мирося з Дариною і Христею кружляли на кухні, Рая більше бігала на город, а Софія — то по воду, то біля Марійки.
Після пізньої вечері гості неквапливо стали розходитися по своїм домівкам на ніч. Юра ліг у дівочій — колись Дарининій і Раїній — кімнаті: там їх з дружиною оселили батьки. Сама ж Дарина, Рая і Тарас усамітнилися в знахарській кухні і розмовляли „про те, про се — про все” до глибокої ночі.
— Сестрички підводимося, — фінішував нескінченну розмову Тарас, — і гайда в ліжко. Чи ви забули, що завтра великий омріяний день, заради якого ми зібралися?
І над Хвилястим до півнів запанувала тиша.
* * *
Наступного ранку до Хвилястого приїхала Ксюша — свідок з весілля і майбутня хрещена малої. І всі: дід Омелько з бабою Миросею, Дарина з Юрою, Тарас з Христею і синами, Рая з Сергієм, Саня з Олесею і Михайликом, Рома, Ксюша і герої події — Міфа, Софія і Марійка — пішли до Млинцевої церкви.
Після свята дядько Тарас з родиною ще гостювали у Хвилястому до п’ятниці — в цілому як раз вийшов тиждень, а на вихідні поїхали дивитися столицю.
Софія з донькою остаточно перебралися на нову квартиру. Софія поновилась у навчанні. Міфа перейшов на п’ятий курс заочного і продовжував працювати на фірмі: робота була доволі прибутковою, цікавою і перспективною.
Рома, закінчивши вуз, повернувся до селища і пішов працювати в школу вчителем. Познайомився з Оленою — старшою сестрою одної з учениць випускного класу. Після весілля з Оленою, коли народилася перша донька, їздив до дядька на Північ, щоб підробити грошей.
Софія вступила до магістратури, а згодом і до аспірантури, та залишилася викладати у вузі.
Помер дід Омелько, а через рік і баба Мирося. Дарина, перебуваючи на пенсії, ще довгенько працювала в школі, а потім, пішовши з роботи, давала приватні заняття. Юра теж, на пенсії, весь час десь підробляв.
Так поволі стікали дні, тижні і роки.
ID:
100770
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.11.2008 15:04:52
© дата внесення змiн: 02.11.2008 15:04:52
автор: aU`Ra
Вкажіть причину вашої скарги
|
