Автор.
Її вуста, обійми, мабуть очі -
Це те, що в пам’яті твоїй горить.
Дарма, що сам собі говориш: більш не хочу.
Воно кричить. Крізь смуток твій кричить …
Насправді, недоречно сумувати,
Те, що цвіло, так само і цвіте,
Його ніхто не може зруйнувати,
Не відштовхнеш рукою чи плечем …
Ось тут стоїть, скраєчку на пероні,
Мов монумент з думок, зірок і слів,
Неначе вітер у лице, у скроні,
Що затаївся, та не полетів …
Ось інші: хто куди, всі поспішають.
Хтось перескакує з вагону у вагон.
А ти стоїш немов чогось чекаєш.
Зачарував тебе, чи що, оцей перон?
Подорожній.
Та ні, я просто не жадаю відбирати.
Це все чуже. Мені ж горить моє.
Таке усміхнене, що любить жартувати.
Ось тут було. Ось тут і далі є.
