Я живу в чужій оселі, дивлюсь із вікна.
Я дивлюся - всі веселі, я чомусь сумна.
Бо немає в мене дому, квітів теж нема.
Плачу, згадую потому, бачу, що дарма.
Так немає в мене дому і крилець нема.
Пізно вже, добралась втома, а дих днів катма.
Вже даремно проминули - коси у імлі.
Ми такі щасливі були, як були малі.
Зараз спогади, тривоги, гіркота і страх.
Все це бачу я у різних і чужих очах.
Я живу в чужій оселі, плачу і мовчу
Не піднять мертвих з постелі, хоч я їм кричу ..
Так кричу, благаю... Пізно... Час їхній пройшов ..
Я живу в чужій оселі... Ось і сон прийшов...
Лишилось тільки призначити зустріч.
