сіра відлига остання декада зими
промінь самотній блукає в насупленій хмарі
вірш цей маркітний на спомин про зустріч візьми
місяцю лютий мій брате смутний фебруарій
мова прощання хай буде велична й проста
ми іще тут а думками уже ми не поряд
мрія здіймає вітрила неначе Трістан
щоб наречену-весну привезти із-за моря
глибшає день додає нам неквапом ще мить
разом із іншими й ця пролетить також мимо
перед розлукою серце легенько щемить
кланяюсь в ноги учтиво о посестро зимо
випито трунок любовний і трохи на дні
ще залишається нам у твоїй срібній чаші
нарізно вже нам долати пороги трудні́
дні будуть довгі і пристрасні але не наші
сіра декадо остання – ми разом немов
ділить Трістан зі своєю Ізольдою ложе
та незборимо до іншої лине любов
подумки пестить він ту що забути не може
