Лінивий дух надіється на Бога,
Покірно зносить все, як та вівця.
Якою б не була його дорога
Вважає, що це замисел отця.
Він зречено пливе за течією,
І вірить – так потрібно. А кому?
Не думає над долею своєю,
Не задає питання: а чому?
Чекає завжди рішення від Бога,
Що він йому покаже вірний шлях.
А сам не здатний вдіяти нічого,
Лиш молиться з надією в очах.
Лінивий дух, слабкий і безпорадний,
Не хоче вчитись, думати, рости.
Прийняти рішення він інколи не здатний,
Лиш погляд в небо може підвести.
А в небі що? Там неосяжний простір.
На всі «Врятуй!» він байдуже мовчить,
Коли іще живих ведуть під постріл,
І легко відбирають право жить…
Лінивий дух… Що тут поробиш… Шкода..
Надія тане з вірою в імлі.
І як нам з цим долати перешкоди,
І досягати миру на землі?
