Там, где заканчивается город,
дорога идет через поле выстуженных
подсолнухов. Начинается
лес – его непротоптанный монохром,
полотно, уложенное в большой сундук.
И тихо вокруг – может, потому что утро,
может, потому что начинается зима.
Там, где начинается зима,
птицы меняют стиль своего полёта,
расправляют крылья, осторожно ложатся
на ледяной воздух, смотрят вниз,
рассматривают тех, кто оказался
на этой дороге.
Но бело внизу.
Бело и пусто.
И звук прячется где-то рядом,
за деревьями –
неочевидный,
невыговоренный.
Только поднимается волна.
Только слышно разлад в окружающей тишине.
Начинается рассказ.
Начинается поле.
Там, где начинается поле,
видно, как горизонт пропитывается небом,
видно перетекание серого в серое,
видно взаимодействие того,
что и продолжит быть невидимым.
Мы связаны этим орнаментом сдержанности,
зависимостью света и тени,
мы заложены в дыхание поля,
мы доходим, в конце концов, до места,
где начинается снег.
И вот там,
где начинается снег,
люди стоят посреди холодной
кладбищенской глины
и поют тихими голосами,
и дыхание их стоит над ними –
видное издали, тёплое, густое.
Так стоят дымы над домами
в зимнем городе,
утром, в воскресенье.
Тянутся ввысь песнопения,
тянется ввысь тепло,
а значит, не будет холодно тем,
кто слушает на небесах,
и не будет одиноко тем,
кто тревожится на земле.
09.01.2024
(Перевод с украинского)
Оригинал:
+ + +
Там, де закінчується місто,
дорога іде через поле застуджених
соняшників. Починається
ліс – його непротоптаний монохром,
полотно, складене до великої скрині.
І тихо довкола – може тому, що ранок,
може тому, що саме починається зима.
Там, де починається зима,
птахи змінюють стиль свого польоту,
розкидають крила, обережно лягають
на крижане повітря, дивляться вниз,
розглядають тих, хто опинився
на цій дорозі.
Але біло внизу.
Біло і порожньо.
І звук ховається десь поруч,
за деревами –
неочевидний,
невиговорений.
Лише здіймається хвиля.
Лише чутно розлад у довколишній тиші.
Починається оповідь.
Починається поле.
Там, де починається поле,
видно, як обрій просякає небом,
видно перетікання сірого в сіре,
видно взаємодію того,
що і далі буде невидимим.
Ми пов’язані цим орнаментом стишеності,
залежністю світла і тіні,
ми закладені в дихання поля,
ми доходимо, зрештою, місця,
де починається сніг.
І ось там,
де починається сніг,
люди стоять між холодної
цвинтарної глини,
і співають тихими голосами,
і дихання їхнє стоїть над ними –
бачене здалеку, тепле, густе.
Так стоять дими над будинками,
в зимовому місті,
на ранок, в неділю.
Тягнуться вгору співи,
тягнеться вгору тепло,
а отже не холодно буде тим,
хто слухає їх на небі,
і не буде самотньо тим,
хто тривожиться на землі.
ID:
1003286
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.01.2024 23:51:09
© дата внесення змiн: 16.01.2024 23:51:09
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
