Не в змозі пошматоване зібрати я докупи,
і як би гучно не звучало слово в рупор,
і як би молитовно наші очі не блищали,
із неба знову сипле градом із металу.
Дорога без кінця поки що, та він буде,
і скільки б ми не з'їли горя й бруду,
і як би не зневірилися, та марафон триває,
і ЧАС із наволочі маски позриває.
Переставляти ноги, хоч поволі: крок за кроком,
і спотикатись, падати й ставати доти,
допоки дихаємо, звемося батьками,
допоки віримо, що правда поміж нами.
