Огортатись морозяним повітрям,
ковтати крижаний трунок,
вдихати холод впевнено та легко...
І ось - ти звільняєшся зі сну!
Думки прокидаються, починають нуртувати,
а імпульси хвилями прокочуються тілом.
І ти підіймаєшся аж до неба, проводжаючи зорі...
Крокуєш обережно верхів'ями ялинових лісів,
так обережно, щоб не струсити сріблястий іній додолу.
Розвиднюється. Небо прокладає повітряні дороги,
які з'являються на лічені хвилини і знову розвіюються в етері.
Білими лініями вони зв'язують докупи всі сторони світу.
Вони нагадують про щось сокровенне, кличуть за собою.
І ти знову здіймаєшся на хвилях, знову віднаходиш рівновагу,
бо там, серед морозяного неба, посеред мережива білих шляхів є твій!
І навіть, коли зображення розсіюється,- він не перестає бути,
все глибше пронизуючи твою підсвідомість.
19.12.2023
