Вівці
Вовки, вовки! Неслося по долині,
Отара збилася до купи зі страху –
Так повелося здавна і понині
Своє життя вручають вівці пастуху.
Чатують в темряві на них злодії сірі,
І небезпека ходить завжди по п’ятам,
Пасуться вівці задоволені і цілі,
Завдячуючи тільки пастухам…
Та що це вариться у казанку на ватрі,
Чия це шкура сохне поруч на траві?
Вівці боятися природньо вовка варто,
Хоча з’їдять її, напевно, вівчарі.
