Досвід прожитих років копошився в свідомості,
Начебто в’язень, але безкінечно весь час бунтував.
Що йому хист, він давно змайстрував із самотності
Кращу з поробок, відтоді відчув, що вона вкрай жива,
Мов Галатея, приходила снами величними,
Вабила так, що хотілося йти в паралельні світи…
Ти лиш поклич! Побіжу, хай і зовсім незвичними
Нетрями сніжними, кинувши все, до своєї мети.
Наче лавина з верхів’я, від сплячки розбуджена,
Ковдрою вкрию обіймів, щоб затишок був повсякчас.
Голос всередині вторить, що ти моя суджена,
Кожна клітина в тріумфі й обожнює це відчуття.
Кров закипає, розніжився пульс амплітудами,
Щиро закохане серце спроможне вдихнути Любов.
Навіть загублена мрія знайшлася, о чуда мить!
Знову в мені оселився відвертою радістю Бог.
18:46, 18.11.2017 рік.
Зображення: http://monalisalubi.ru
Гарно!
