Розлука
– це сидіти за святковим столом,
– пити щось алкогольне і розуміти:
– було б краще, якби ви разом
– могли тут сидіти.
Я знала, що він поїде. І тому той факт, що він сидів зараз на відстані витягнутої руки, сміявся, розмовляв,відмовлявся від чаю, водночас приносив мені задоволення, а так само поселяв у серці пустоту – я ж знала, що він поїде, що не прийде завтра.
Не знаю, чому так. Він їхав на тиждень і навряд чи нам би вдалося побачитися хоч раз впродовж того тижня, якби він був у місті. Але думка про те, що він поїде за сотні кілометрів засмучувала мене. Я завжди засмучувалася, коли він кудись їхав. По роботі чи відпочивати. Ніби ті кілометри дороги водночас розділяли нас і кілометрами відстані від наших сердець. Хоча він не завжди був зі мною, коли сидів поруч. Проте, коли я знала, що ми з ним знаходимося в одному місті і будь-якої миті можемо перетнутися на вулиці(хоч цього ніколи і не траплялося), чи просто домовитися про зустріч, мені було спокійніше.
|
|