(присвята Людвігу ван Бетховену)
Лунав життям мінор лозою в кріслі
Між ліній темпів та думок двоключчя.
Гойдав у ритмі тембру дивні мислі,
Сім знаків розкладаючи між дрюччя.
Він си́вів даром - звуками епохи.
Йому, в дослів'я, навздогін скрипіло -
Не йняли віри. Їм вершини - со́хи...
Спливали ноти воском в кожне тіло.
Вогонь згасав у кожноденній спробі.
Застиг на мить та впав на полі битви.
Глухий ван Велет зазвучав у со́бі
Натхненним дивом в реквієм молитви.
Марія Дребіт Португалія
04.08. 2023
