Втягаючи кожною пóрою настрої міста півсонного,
Укотре впиваюсь порóю для роздумів, мрій і очікувань.
Прикраси знімаю, звільняю усе, що ховала під золотом.
Нарешті з'явились! Зготую канапки, подам і аджику вам.
А поки їсте, сторінками минулого втішуся подумки.
Щоденник, чорнилом і кров'ю написаний, звільнюю боязко.
Батьки заганяють байдужістю й криками глибше у потемки.
До волі доволі нескладно прорватись: мотузкою, поясом.
У кому відправити б всі почуття і емоції болісні,
Здобути би силу поставити крапку, не кому, у трилері...
До щему знайомі рядки безвідрадної темної повісті.
Із часом навчилася жити, долаючи спогади тригерні.
Із часом з'явилися друзі, заховані в закутках розуму.
Читаю щоденник - момент як зустрілася з ними на дóсвітку.
Казкова ельфійка, смішна Синьоока, вмивалася росами,
А поруч - військовий-поет віртуозно так здійснював розвідку.
Мене прийняли - розцвілá серед друзів, відчула: хороша я.
Зігріли словами м'якими і світлом дорогу прикрасили.
Без них не жила - існувала: слабка, непотрібна, спустошена.
Ввели в нереальну реальність любов'ю й смішними гримасами.
Утрьох пліткували про вірші, кіно, про людей і про зорі ми,
Ковтками повільними пили щоденні пригоди і випадки.
Розмови відверті були непідробно живими й прозорими.
Свої імена у промíжку між серцем і мозком ви випекли...
Чомусь віднедавна приходите тільки надвечір на хвильку і
Невдовзі зостанусь одна із пекельними муками й болями.
Читаю щоденник - вкарбовую літери-спогади випуклі.
Заходять убивці, щоб знищити óбрази рідні і погляди...
- Читає щоденник і марить - живе в неіснуючих вимірах.
- Іване, скоріше пігулки давайте - хай вип'є і звільниться.
- Приймає нещасна. Здолає хворобу, аби тільки вірила.
Стікає сльоза кришталево-прозора по зранених вилицях.
З дитинства хворіла бідненька, батьки ж лікувати відмовились.
Тримали в підвалі. Із плином років збожеволіла дівчина -
Уява нещасної виткала всесвіт нещадно-промовистий.
- Таке споконвіку стається, Іване. І це не закінчення...
Прочитала коментарі. Прочитала твір. Маючи трохи більше знань як всі, можу впевнено сказати, що цей твір писала людина, яка стоїть на вищій сходинці розвитку і світосприйняття, як інші. Бо кожен із нас, на різних сходинках. Хтось вище, а хтось нижче. Твір сподобався. Напрочуд майстерно і влучно підібрано та прорифмовано, ніби причесано гребінцем думки. Браво автору.
Сумна і досить реальна історія. Некоректно запитувати,чому саме її Вам захотілося завіршувати. Важкувате чтиво, второпала за другим разом.
Впиваюсь порою- ви застосували русизм. Можна було просто написати: впиваюся часом.
Сподобався Ваш непростий твір.
так його!
