Це було недавно, це було давно...
Реве та стогне Дніпр широкий,
А Горбачов в Москві реве.
То шле посланія високі,
То на собі волосся рве.
Та й як йому печаль не мати?
Хотів Союз він воскресить.
Хотів ще книжку написати,
Та й гонорарів получить.
А що ж виходить – він без влади.
- Нащо ж тоді я путч вчиняв,
Нащо я неньку свою зрадив,
Товаришів в тюрьму загнав?
Крючков, Янаєв, Пуго, Язов
Як декабристи хрест несуть
Писати вірші став Лук'янов,
В Матроській тиші дні ідут
І все Кравчук – його рук діло.
А я ж таку надію мав,
Що як Івашко буде діять,
А він Союз в могилу вгнав.
Ще й ті невдахи-лобуряки –
Шушкевич та отой Борис –
Від договору ніби раки
Позадкували в Брестський ліс.
Наморщив Міша лоб високий,
І з тихим сумом заспівав:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Октябрь 1991 г.