Це було колись , а хіба наразі не так...
Де не глянь – одні дебати,
І в музеї і в корчмі:
Кому голос віддавати
Симоненко чи Кучмі.
Марчуку, а чи Морозу,
Чи Вітренко все віддать?
Від напруги навіть сльози
Стали раптом напливать.
З ними ще й Ткаченко поряд
Наш колгоспний голова.
І старих і навіть молодь
Поманила булава.
А про інших кандидатів
То вже нічого й казать –
Половина депутатів
Президентом хочуть стать.
На всі боки, без упину,
Обіцянки роздають.
І один другого в спину
Так і пнеться штурхонуть.
А штовхать вони уміють,
ЦеПеШа у всіх на «п'ять».
То ж і знають як помиї
На другого виливать.
Як помиїв буде мало
Стануть бомбочки жбурлять.
(Мовби все в них повмирало,
Гідність, чесність – де їх взять?)
Руки тягнуть до народу
(Щоб народ той обідрать,
А взамін, як нагороду,
Президентом їх обрать.)
Дивляться на нас з екранів
Жирні, ситі, мов коти,
«Правдолюбці» полум'яні –
Казнокради і моти.
Боже мій, то де ж та сила,
Щоб їм руки пов'язать.
Щоб їм «ротики» закрила,
Що без удержу лящать.
Може є, а може буде ...
(Хай надія не вмира)
А поки плетуться люди
Президента вибирать.
Дай їм бог наснаги, сили.
Пережить, перетерпіть,
Дай любові, дай їм віри,
Щоб не тліти, а горіть.
14.10.99.