2 5 9 ⠀⠀Лист
⠀
- Золотенька моя (пише він).
Цей лист скоріше за все не дійде з війни,
Ніхто уже й не напише лист паперовий.
Я - старше всіх, командир мені гож в сини,
В'явити ж тяжко: я лисий, старий військовий?
⠀
- Золотенька моя (пише він).
Пишу врізно́біч, бо світло денне зника,
Темніє рано - не в піздні часи надворі,
Змокрів папір, наскрі́зь олівець протика,
Ці дірочки́ - ніби зорі. Ти ж любиш зорі.
- Золотенька моя (пише він).
Мої всі літери неупинно спішать,
У лист крізь лінію вогневу потрапляють,
Міцні стараються, немічні мерехтять,
Чомусь уро́зкид на бокову прилягають.
⠀
Давай-но в'я́вимо гірший ро́зклад для них:
В якім не вийде до тебе раптом продертись,
Вклонитись щоб до колін нарешті твоїх,
Їм доведеться: всім здатись і попритертись.
⠀
І ось вони проїжджають крізь чорний край,
Чоловіки йдуть крізь фільтр (то в пеклі умова)
Неждані помічники саджають в трамвай,
На електричку пізніш, скажімо, до Пскова,
⠀
Вдається в дурнях лишити всіх на постах,
Зіграти у підкидного: боязкість, жах зімітува́ти,
Стоять вони на кордоні десь в Бурачках,
Їм кажуть - ваші перепустки не такі - тож повертати.
( Папери всі інвалідські правлять розкриті
показати).
⠀
Нарешті, вдруге вдається якось пройти,
Пройшли не всі, а лиш яскравіші обранці,
Купують чай, відсвятковують пів путі,
На якійсь полупарковці, полустоянці.
⠀
Спати хочеться вкрай. Поболює голова.
Букви мої нетутешнє повітря вдихають
Вони перезібрались в інакші слова,
Та зорі ті ж самі. Любиш як зорі сяють.
⠀
Певно не дійде цей лист з душі вояка,
Лише пара букв. Статись може, що навіть слово.
Зна́йде точно воно тебе. Авже́ж відшука.
Якщо знов раптом загубить, відшукає знову.
⠀
- Золотенька моя,
Тут і осінь цілком як ти:
Прозора, горобинна, золотом сяє.
Він пише скоро - до тьми мости навести.
"Наснись мені" - він ставить крапку над і,
І аркуш рве.
Він пише.
Вона читає...
⠀
Авторка Alja Khajtlina
Переклад Yurii Shybynskyi
⠀
259
- Золотенькая моя
(пишет он)
Это письмо скорее всего не дойдёт,
Никто уже и не пишет бумажных писем.
Я старше всех, командир за сына сойдёт.
Слабо представить меня пожилым и лысым?
- Золотенькая моя (пишет он)
Почти темно, я пишу тебе вкривь и вкось.
Темнеет рано, а так-то ещё не поздно.
Бумага влажная, карандаш протыкает её насквозь.
Дырочки будто звёзды. Ты любишь звёзды.
Золотенькая моя (пишет он)
Мои буквы идут, спешат.
Пробираются сквозь линию огневую.
Сильные буквы стараются,
Слабые мельтешат
Ложатся на боковую.
Давай представим худший сценарий: им
Никак не удаётся к тебе продраться.
Чтобы упасть наконец к коленям твоим
Им приходится сдаться.
И вот они проезжают сквозь чёрный край,
Проходят фильтрацию (в аду так принято для мужского),
Неожиданные помощники сажают их на трамвай,
Потом на электричку, скажем, до Пскова.
Им удаётся оставить всех в дурачках,
Сыграть в подкидного, сымитировать страх и робость.
Они стоят на границе в каких-нибудь Бурачках,
Их разворачивают.
(Посмотрите, какие кривые. У вас есть инвалидный пропуск?)
Наконец со второго раза им удаётся пройти
Не всем, конечно, самым ровным и ярким.
Покупают чай и празднуют полпути
На какой-то полупарковке, полустоянке.
Очень хочется спать. Слегка болит голова.
Буквы мои вдыхают нездешний воздух.
Они пересобрались в другие слова
Но звёзды остались те же. Ты любишь звёзды.
Наконец автобус привозит их в Шегини.
Осталась пара шагов ещё до границы.
Привет, говорят они.
Привет, говорят они.
Мы так долго шли к тебе
Мы привыкли сниться.
Золотенькая моя (пишет он)
Это письмо скорее всего не дойдёт.
Дойдёт пара букв. Или может быть даже слово.
Слово точно тебя найдёт. Я верю, найдёт,
А если вновь потеряет, отыщет снова.
Золотенькая моя.
Тут и осень совсем как ты -
Прозрачная, рябинная, золотая.
Он пишет быстро - успеть бы до темноты.
"Наснись мені" - он ставит точку над і
И рвёт листок.
Он пишет.
Она читает.
ID:
967261
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 03.12.2022 00:07:58
© дата внесення змiн: 03.12.2022 00:07:58
автор: Юрій Шибинський
Вкажіть причину вашої скарги
|