Пелюстки персиків мерехтять
У часопросторі мурів Ріміні:
Вітер з моря – Час наказав мені бути.
Хвилини – вони зупинилися на бруківці
Під воротами мідних чобіт і биків:
Країна телят, місто вітрів, люди доріг:
Звідси.
Кронос камінний. Застиглий.
Його можна торкнутись руками.
Коли риби стають птахами моря,
А смерть жартує: «Ви добре сховались!»
(А я і не думав).
Темні віки – це просто протяг
У чорному замку історії,
Де гостював Папа Адеодат,
У будинку порожньому
Безсловесних годин стебла
Дерева ночі.
Босоніж під аркою
танцюють весталки,
На свято вовків –
На бучні луперкалії
Тягнуть глеки вина – густого як кров
Три кульгавих авгури,
А я і не знав, що лелеки-патриції
Мають власний сенат,
Вершник простоволосий
на щиті пише слово
Вуглиною: «Veritas»
Під тріумфальною аркою
Перемоги, якої не було.
Місяць вовків – фебруарій – минув.
Нині весна. Час легіонам птахів
Летіти над Ріміні – в країну венедів.
Як і мені…
Мабуть, це подорож на потязі Часу крізь портали-арки, або портали-мости...
Десь у нас, напевно, теж є портали...
Слава Україні!
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук! В Україні справді багато містичних і таємничих місць, де відкриваються портали в минуле.... Мені часто згадується Ріміні - місто яке мене просто зачарувало. І я вирішив написати про Ріміні цикл творів....
Дякую за відгук! Насправлді, тут нічого складного - все просто... Метафори тут прості... 
Чим більше читаю ваші твори, тим більше подобаються. Ніби потрапляю в казку. Майстерно! Нехай щастить! 
