А знаєш, я жила́ біля моря. Воно сміється,
І з насолодою п'є опівночі темне небо.
Я бачила горя більше , ніж здається
Йому усміхалася щиро, йшла зале́две
Туди , де можна писати тонкі сонети,
Пити воду морську, таку солону й п'янку.
У своїх розповідях закривала чиїсь секрети ,
А потім стирала їх, вдосталь ле́жачи на піску
Я марила щастям, дружила з нічним поетом,
І в снах своїх відкривала такі омріяні землі
Які вказували тобі шлях, викривали де ти ,
І змушували пісні чужі слухати аж до те́мені.
Зірки кожного дня міцно цілували тонкі гори,
Вітер жартував з молоде́нькими соснами
І ніхто в моєму світі взагалі не був хворим ,
Всі були жвавими , й неймовірно дорослими
В цьому житті ніколи не приходила осінь,
Хоча зима іноді до нас зазирала в гості.
Я засинаю під звуки морського прибою досі ,
Розказую історії чайкам, сидячи на помо́сті
Ноги щораз сильніше оббиваються хвилями,
Ча́йок стає точно в декілька разів більше
Відстань відчуваю серцем, не міряю милями
І тугий вузлик на човнах я в'яжу міцніше
